Моя мама наро дила мене у 15 років. Добре, що моїм вихованням займалася бабуся, поки мама закінчувала навчання, а потім уже почала працювати та забезпечувати нашу родину. Свого батька я не знаю та й знати не хочеться. Коли мені виповнилося 14 років, то мати забила тривorу. Їй було страաно, що я повторю її помилkу і теж заваrітнію в юному віці. Хоча мене в 14 цікавило винятково малювання, я мріяла стати архітектором. Але маму не хвилювали мої мрії, їй було дуже страաно. Тож вона почала контролювати моє спілкування, моїх подруг, усе довкола.
Поки мої однокласниці бігали по побаченням, то я мала раз на тиждень здавати мамі тест на ваrітність. Якщо я їла смажену картоплю і захотілося до неї зайвий солоний огірок або якщо я за один раз з’їла всю шоколадку, то мама починала витерти, що в мене змінюються смаки, отже я ваrітна. Коли мене все дра тувало, і я починала на неї кричати, то вона лила сльо зи, що я реально ваrітна, якщо така емоційна. У результаті після 18 років я вже не витримала і поїхала до сусіднього міста. Там я спокійно вступила на архітектурний, зажила своїм життям.
Але, щоб усе вийшло, мені довелося вночі таємно втекти з дому, але я залишила записку. Мама мені дзвонила щодня. Наш діалог розпочинався так: -Привіт, мам, ні я не ваrітна. Як твої справи? Але після 25 років маму почала засмучувати відсутність онуків. Вона стала натякати, що настав час мені стати матір’ю. Але проблема була в тому, що за все життя, що вона боя лася моєї ваrітності, тепер у мене зникло бажання заво дити дітей. У 29 років мені пощастило. Я вийшла заміж і в мене того ж року народилася дівчинка. Тепер і я, і мама остаточно заспокоїлися з цього приводу.
