– Ти куди пропав? Чому на дзвінки не відповідав? – Накинулась дружина, як тільки Сергій зайшов додому. – Зарядка сіла. Був на побаченні, – відповів він Тетяні. – Яке ще побачення? З тебе пісок сиплеться! – Нічого не сиплеться. Подумаєш, сімдесят років, – пирхнув чоловік. – Стривай?! А це що тебе на щоці? Помада? – Раптом насторожилася Тетяна. – Ну я ж говорю, був на побаченні. А коли побачення, то й помада, – незворушно відповів він. – Скільки їй років?! – Тетяна починала закипати. – Тридцять п’ять. Танечко, ти не хвилюйся. Тобі це шкідливо. Ну, подумаєш, дівчинка поцілувала старого. У нас все було пристойно.
– Де ти її знайшов? – Пашка познайомив. – Який ще Пашка?! – Син твій. – Зра дники! Обидва! Мені навіть виrнати тебе з дому не можна, посміховиськом стану. – Чого це “зра дники”? І чому одразу “виrнати”? Павло мене зі своєю нареченою покликав знайомитись! Тетяна на хвилинку завмерла, осмислюючи сказане, потім знову пішла в атаку. – А чому він мене не покликав? – Бої ться. Ти ж якась запальна. Відразу наговорити можеш всякого. Характер у тебе різкий. – Нормальний у мене характер, не намовляй. Ну і як звати дівчинку? Вона тобі сподобалася?
– Світлана її звуть. Дуже сподобалася. Так що давай, починай ла яти мене всіма словами. І по сину пройдися кілька разів. Коротше виливай весь свій негатив. Щоб завтра в твоїх устах лише ласкаві слова залишилися. – Завтра… Ласкаві слова… А чому завтра? – Стрепенулась Тетяна. – Бо завтра вранці Паша приведе Світлану знайомитись з тобою. Тож виливай увесь свій негатив на мене. Щоб завтра вранці в тобі залишався лише позитив. – Перестань обмовляти мене, – пробурчала дружина. І раптом підскочила, – Господи! Завтра зранку! Чим я їх пригощатиму! – Ну, у твоїх кулінарних талантах я не сумніваюся…
