Віра йшла вулицею і випадково зустріла свою давню знайому. Вони раніше багато років жили на одному сходовому майданчику, давно не бачилися з Настею. Настя і сказала: -Як же ти змінилася, одразу так погарнішала. Хоча ми з тобою два роки не бачилися, ти що nластичну оnерацію зробила? – Ну , можна і так сказати. Але все кардинально змінилося. -І чи дорого в наш час це коштує? -Як половина вартості двокімнатної квартири. -Да ти що? Такі гроші. Хоча, ось дивлюся на тебе, а ніс такий самий, губи теж. Що ж ти тоді міняла за такі гроші? -Душу, Настя, душу я свою поміняла.
-Хіба її можна змінити якось? -Ну звичайно. Ось бувало, що тобі в душу начхали або важко на душі ставало. Ось зі мною трапилося, тільки гарне. Настя не особливо розуміла, що Віра їй намагається сказати. Начебто про оnерацію та гроші говорили, а зараз різко про душу. Але Віра їй пояснила: -Пам’ятаєш Кольку мого, чоловіка колишнього? -А чому колишнього, що з ним стало? -Розлу чилися ми з ним. Він собі якусь молоду дівчинку знайшов, до нашої хати притяг її. Мені тоді так було бо ляче, так поrано. Я вибігла, побігла до мосту. Вже приготувалася стрибати. -Точно боже вільна!
-Але тут мене зупинив Вася. Він був просто перехожим, який урятував моє життя. Вислухав мене, заспокоїв, забрав до себе. По су ду мені діставалася половина квартири, де ми з Колею жили. Але Вася сказав, щоб я від колишнього чоловіка нічого не вимагала. Сказав, що завжди буде зі мною, то я за нього заміж вийшла. А у Колі совість прокинулася, він став мені тепер поступово вартість половини квартири виплачувати. Але не це головне, а те, що тепер я щаслива разом із Васею. І ніякі оnерації не потрібні, очі сяють, посмішка сама вимальовується.
