Зараз ми з чоловіком живемо в моїй однушці. Але ми маємо великі накопичення, чоловік хоче на цю суму купити ще одну квартиру. Він планує наступним чином – щоб ця однокімнатна квартира так і залишилася у нас, а другу квартиру, яку ми купимо, віддати дітям. У нас двоє дітей, обидва хлопчики, але вони поки що маленькі. Чоловік хоче в майбутньому, зробити так, щоби велику квартиру можна було продати і суму однаково поділити між дітьми. На перший погляд здається, що план дуже хороший. Саме так думали мої батьки, колись дуже давно і як результат – ми з сестрою вже давно не спілкуємось. І все тому, що вони дотримувалися схеми мого чоловіка.
Моєму татові від бабусі дісталася гарна квартира, а мати теж мала квартиру. Так що перед батьками стоять вибір або продати обидві квартири і купити одну велику, або в одну заселитися, а другу поділити між доньками. Так вони й зробили. Вирішили поділити між мною та сестрою. Але справа в тому, що я старша за свою сестру на 8 років. Тому після університету почала жити у тій квартирі, щоб вона не пустувала. Я вже працювала, так що збирала гроші, у мене була велика сума. Коли моя молодша сестра підросла і теж захотіла собі квартиру, батьки, як обіцяли, продали квартиру і розділили між нами гроші навпіл.
Я зразу змогла купити собі квартиру, в якій зараз живу з чоловіком. А ось моя сестра зі своєю половиною грошей нічого не змогла вдіяти. Тут вона обра зилася. Вона заявила, що це несправедливо. Адже я ще встигла одна кілька років пожити в тій квартирі, я мала час накопичити гроші і ось тепер маю свій куточок, а в неї нічого немає. Але ж ніхто не винен, що сестра просто молодша за мене ось і все. З батьками вона все ж таки спілкується, а ось зі мною на контакт йти не збирається, хоча я не вважаю себе ні в чому винною. Отож і для своїх дітей я такої долі в майбутньому не хочу.
