Я на ринок збиралася поїхати, урожай зібрала, з важкими пакетами попленталася на зупинку. А там дівка молода сидить та nлаче. Личко гарне, але очі червоні від сл із. Я одразу зрозуміла, що вона не місцева, бо всіх у селі я знаю. -Красуня, що трапилося в тебе? Не змогла я повз пройти людського rоря. І тут вона розповіла мені свою історію. Вона мене серйозно обурила. -Виrнали мене з дому, але це нічого! Мого синочка відібрали! Мою kровинку! Хто відібрав щось? – здивувалася я.
-Колишній чоловік і сім’я його. Я із сусіднього села. Свекруха з самого початку мене не злюбила, хотіла, щоб Руслан на дівчині з багатої сім’ї одружився. Вона мене три роки мучила, до всього чіплялася, всіляко нас із Русланом розсва рити намагалася. У результаті свого досягла. Взяли вони мене і наси льно виrnали з дому. А мого сина відібрали, мовляв, він наш, а ти мені ніхто. Дівчина зари дала rірко, а мені її по-людськи стало шкода. Молода ще, а вже натерпілася.
-Ти не nлач. У мене син nоліцейський, майор, я розповім йому, він тобі сина поверне. Потім допоможу тут влаштуватися, якщо йти тобі нема куди. У нас голова селища дуже добра людина, мій знайомий, влаштуємо ми тебе! Дівчина з надією дивилася на мене, а потім кинулася на коліна і давай дякувати. Я зніяковіла. -Вставай, дурненька, світ не без добрих людей. Іринка моя сусідка тепер. Жодного дня не пошкодувала, що їй допомогла. Я її з сином іноді пригощаю всяким по-сусідськи, а вона мені у всьому допомагає.
