Перші п’ять років нашого шлюбу ми жили мирно. Потім, із далекого гарнізону, до нашого міста з чоловіком, війсьkовим пенсіонером, приїхала золовка. Квартиру зняли неподалік нас. Друзів у неї не було, і вона стала нав’язуватись у друзі до нас. Звісно, це добре, коли родичі близько спілкуються. Але ж і поводитися пристойно треба вміти. Золовка з чоловіком могли нагрянути в гості без запрошення. Прямо на вечерю. Звичайно ми їх запрошували за стіл. Добре сіли, поїли, поговорили. Час і честь знати. Так ні, поки прямо не скажеш, що вже пізно, а нам завтра з ранку на роботу вставати, з місця не встануть. Мій день народження влітку.
Ми завжди відзначаємо свято у компанії друзів на природі. Запрошувати золовку з чоловіком ми не думали. Але вони самі нав’язалися. Прийшли без подарунків. Але це Бог із ними. Але ж свято зінсували. Обидва напились у дризг. Золовка чіплялася до чужих чоловіків, тягнучи їх танцювати. А її чоловік “розважав” жінок не скромними армійсьkими анекдотами і байками. Після цього випадку я вирішила, що більше в компанію їх не запрошуватиму. Але мій чоловік вирішив надати їм шанс на реабілітацію. Ми зібралися із друзями на шашлики. На кожну пару було покладено певні обов’язки. Так ось, золовка з чоловіком прийшли порожні.
Наші друзі вдали, що нічого страաного не сталося. Родичі знову відзначилися. Переnивши, вчинили бійkу. – Ми так усіх друзів втратимо. Більше нікуди сестру з її чоловіком запрошувати не будемо! – Вирішив мій чоловік… Кілька днів тому, золовка заскочила до нас, побачила рюкзаки, що стояли в коридорі. Ми зібралися з друзями у похід. Почала нав’язуватися в компанію. Ми їй, ясна річ, відмовили. А трохи пізніше зателефонувала свекруха і почала докоряти, що ми з ріднею не дружимо. – Вони, окрім як наже ртися і пот ворно себе вести, ніяк по-іншому поводитися не можуть. І скільки б ти за них не заступалася, нікуди я їх більше не запрошуватиму! – відповів мій чоловік.
