З самого дитинства я мав важкі стосунки зі своєю сім’єю. Мені завжди здавалося, що у цій сім’ї я зайвий. Мама не хотіла мене наро джувати. Вони з татом мріяли про дівчинку. Тому, коли через деякий час народилася моя сестра – вона і стала для них єдиною принцесою. Юлю любили всім серцем. Я ж намагався завжди допомагати по дому, добре вчився, був слухняним – але все одно не зміг завоювати кохання своїх батьків. А Юлія виросла справжньою егоїсткою. Була дуже безвідповідальною, тому не дивно, що вона наро дила у 16 років – невідомо від кого. Батьки все одно сплатили їй навчання в універі, але вона не відвідувала занять.
Мама сиділа з її дитиною – а Юля проводила час із друзями у клубах. Єдиною людиною, хто мене любив у цій родині, був дідусь. Саме за його настановою я відучився на безкоштовному, став істориком і пішов працювати до школи. Коли дідуся не ста ло – це було найсерйознішим потря сінням у моєму житті. Але саме дідусь навчав мене бути стійким до будь-яких труднощів життя. Через кілька місяців після його відходу я дізнався, що будинок у селі він заповів мені. На той час у мене була вже дівчина, з якою я збирався одружитися. На щастя, не довелося б жити на орендованій квартирі.
Одного разу про заповіт дізналися сестра та батьки. Вони почали надзвонювати мені і говорити, що я маю вчинити по справедливості. Далі пішли особисті поrрози – але я був не схильний. Незабаром батьки подали на мене до су ду, але суддя відхилив їхній позов, оскільки все було зроблено згідно із законом. Як результат, батьки обіз вали мене невдячним сином і заявили, що спілкуватися зі мною вони більше не будуть. Я розписався зі своєю коханою – і переїхав до дідусевої хати. Який же я щасливий тепер, що позбувся людей, які робили мене неща сним.
