Свого рідного батька я не пам’ятаю, він поkинув маму ще до мого народження. Мама виховувала мене сама до десяти років. Потім у нашому житті з’явився дядько Михайло. Вітчим ставився до мене нормально, але все-таки за рідну дитину не рахував. Після їхнього весілля незабаром мама заваrітніла, а потім наро дила мені молодшого брата. Ось після народження Сашка моє життя значно змінилося. Було видно, що його батьки люблять більше, він завжди був у пріоритеті. Коли ходили купувати одяг, насамперед дивилися його для Сашка, а потім для мене.
Кожен день народження Сашка був великим святом для нашої родини, запрошували родичів, організовували велику урочистість. На мій день народження мало хто звертав увагу, купували якийсь символічний подарунок та запрошували кілька моїх подруг. Я відчувала різницю і трохи обра жалася на маму за несправедливість. Після закінчення школи я вступила до столиці, переїхала жити до столиці. Після цього спілкування з батьками було мінімальним, а ось брат залишився з батьками жити.
Згодом і дружину привів до їхнього дому. Я теж вийшла заміж, жили у квартирі мого чоловіка. Нещодавно не ста ло вітчима, це маму сильно підкосило, вона перетворилася на лежачу хво ру. Мені став дзвонити брат, мовляв, маму забери, я за нею стежити не можу. -З чого це раптом? Батьківська квартира тобі належить, сам за неї і доглядай. -Якщо ти її не забереш, я віддам її в будинок для людей похилого віку. -Це не мої проблеми. Начебто правильно відповіла, але вже котрий день му чить совість.
