Для мене було дуже бо лючим ударом дізнатися, що я не можу ма ти дітей. Я завжди мріяла про материнство, але така новина зруй нувала всі надії. Потрібно було чимало часу, щоб з цією ситуацією змиритися. З Павлом познайомились через спільних друзів. Він гарно за мною доглядав спочатку. Я не стала приховувати від нього мого діаrнозу, але він не був для нього проблемою. Від першого шлюбу він уже мав сина.
Дружина поме рла під час пологів, тож Павло один виховував хлопчика. За півроку він познайомив мене з Ромою. Йому на той момент було лише три. У нас з ним трапилося кохання з першого погляду! Все всередині мене одразу відгукнулося на цю дитину. І хоча розумом я знала, що він мені ніхто, моє сер це кричало, що це мій син. Малюк теж тягнувся до мене.
Під час нашої першої зустрічі він подивився мені просто у вічі і сказав: -Мамо? Я мало не розnлакалася. Ми з Пашею з’їхалися. Жили разом два роки. Для Роми я стала справжнісінькою мамою. Коли Паша заявив, що закохався в іншу і хоче від мене піти, найбільше я бо ялася, що він забере в мене Рому. Але Паша спокійно запропонував: -Хлопчик до тебе прив’язаний більше, ніж до мене, можеш залишити його у себе. Рома був дуже радий. Ми разом живемо вже три роки, син росте справжнім красенем.
