– Не залишай мене… Прошу, благаю, не залишай мене одну, не роби цього! – вона все більше і більше захлиналася в nлачі, ковтаючи закінчення слів. Від цього він ще більше бі сився. – Ти мені вже остогидла! Відчепися! Ти мені не потрібна! Вдовбай, зрештою в свою голову! Не потрібна! – він різко вирвав ногу, за яку вона продовжувала чіплятися, і не зупиняючись вийшов з квартири. Виття, дике виття самотності, болю і туги підірвало тишу будинку. Вона продовжувала вити і волати, немов буйно схиблена. Сльо зи лилися градом. “Його потрібно зупинити!”, промайнуло у неї в голові.
Дівчина вискочила на лютневий мороз в тому, в чому була: в шортах, футболці, боса. Він уже відчинив дверцята своєї машини, коли вона вчепилася йому в куртку. Різко повернувшись чоловік з ненавистю подивився на неї. Від такого погляду вона шарахнулася назад, відпустивши рукав його куртки. – Відвали від нього! Провалюй додому, поки я тобі очі не видряпала! – вилізла з машини його пасія. Та, до якої він йшов, забувши про всі свої слова любові, про мрії про майбутніх дітей, про щасливі вечори, проведені з дружиною. Дружина не звернула ніякої уваги на верески nасії.
Вона дивилася на нього, в її очах вже не було стра ху, не було прохання, не було туги. Лише порожнеча. Від його зл ості не залишилося і сліду. Втома, величезна втома промайнула у нього на обличчі. – Будь щаслива, – зібравшись силами, він сів в машину і різко рвонув з місця, немов тікаючи не тільки від неї, але і від самого себе. Від свого минулого. А на тротуарі залишилися стояти його колишня дружина і нова kоханка… Час виліkує?! Нісенітниця собача! Цей прощальний їх день постійно приходить до неї уві сні. Вже давно батьки не намагаються підбадьорити дочку, а подруги не говорять їй: “все налагодиться”. З нею лише одна, слабка надія – що коли-небудь вона і справді забуде його…
