У бабусі на підвіконні стояв кактус. Кулька з колючками. Чому бабуся називала її квіткою, Анюта не розуміла. А сьогодні дівчинка побачила на колючці квітку. Такої краси вона ніколи не бачила в житті. І тут дівчинка згадала, що бабуся розповідала про чарівну квітку, яка розквітає раз у житті і її пелюстка виконувала бажання. Може це вона про кактус? А Анюта мала одне, заповітне бажання, щоб їх тато скоріше знайшовся. Це побажання вона й висловила квітці. …Марина, мама дівчинки, багато працює. Бо вони не мають тата.
Бабуся сказала, що той загубився ще до народження Анюти… – Марино! Стій, почекай! – якийсь дядечко наздогнав їх, Коли Анюта з мамою поверталися з дитсадка. – Артур?! А я тебе не впізнала . Ти так змужнів. – А я тебе одразу впізнав! У тебе сім’я та дочка? Я радий за тебе. І ще дуже вдячний тобі, що ти тоді прогнала мене, ледаря. Я тоді втік від твоїх слів в інше місто, вважав, що тебе не вартий. Багато думав, працював, змінився, став іншим, гідним тебе. Але, мабуть, запізнився. У тебе дочка, чоловік, він присів перед дівчинкою. – Так, люба? У тебе, напевно, найкращий тато у світі?
– Мій тато загубився, коли я ще не народилася. Так сказала бабуся. Але ж він обов’язково знайдеться! – відповіла дівчинка. – Їй же п’ять років? Так? – Артур із трепетом у погляді дивився на Марину. Та кивнула. – Ось я дурень! Вона ж моя копія у дитинстві! Марино, дозволь мені повторити спробу і досягти твоєї довіри. Благаю! Анюта слухала, що казав цей дядечко, потім смикала мати за руку. – Мамо, це ж наш тато знайшовся? Це бабусина квітка… Я її вранці просила… Але її мама не слухала. Вона дивилася на свого коханого, а той на неї. І колишні почуття прокидалися в їхніх сер цях.
