Моя мама розлю тилася, коли дізналася, що ми переїхали жити до тітки мого чоловіка. Вона також попередила, щоб ми не поспішали з ремонтом. Адже ніхто не знає, може ми опинимося потім на вулиці. Але я переконала маму, що тітка Марина – добра жінка, яка не зробить нічого подібного. Вона пообіцяла залишити нам у спадок квартиру, якщо ми піклуватимемося про неї в старості. Її чоловік помер вісім років тому. Він був заможною людиною. Тому вона не потребує грошей. Ми вирішили прислухатися до поради моєї мами і не поспішати з ремонтом, про який просила тітка.
Тож ми переїхали, платили за комунальні послуги, а я прибирала та готувала. Тітка згодом втомилася чекати, поки ми зробимо ремонт, і почала нагадувати нам про це майже щодня. Ми погодилися допомогти, але не хотіли це робити під примусом. Я приїхала додому раніше, ніж звичайно, тихо відчинила двері й увійшла, думаючи, що тітка спить. Але я почула, як вона з кимось розмовляла в коридорі. Я збиралася піти привітатись з ними, але, почувши їхню розмову, передумала. Тітка була обу рена тим, що ми досі не відремонтували її квартиру.
Адже вона вже давно планувала, що ми зробимо там ремонт, а згодом вона б виселила нас. Вона ніколи не думала про те, щоб переписати свій дім на нас. Це були безглузді слова. Потім увійшла я. Коли тітка побачила мене, вона майже втратила мову. Вони кинулися до мене, говорячи, що я їх наляkала. – Невже ви настільки не дбаєте про власного племінника, щоб так поводитися? Тітка ще довго виправдовувалася. Тим часом я почала збирати свої речі. Ми з чоловіком тимчасово переїхали до будинку моєї матері. Але ми не маємо наміру залишатися з нею надовго. Я хочу жити сама. З цієї миті я не збираюся нікому довіряти.
