Після заміжжя я пішла жити до свого чоловіка, він мав квартиру в місті. У селі в мене залишилася рідна сестра та мати. Батько пішов із жи ття рік тому. Є син Олександр, він навчається на програміста та живе на квартирі, яку орендує з одногрупником. Моя сестра Анна так і не вийшла заміж, тому живе поряд з матір’ю і доглядає її. А два місяці тому мати взагалі не змогла сама підвестися з ліжка, сестра весь час сиділа біля неї. Анна працює сільським фельдшером. Ми щотижня приїжджаємо до матері, я допомагаю господарювати, чоловік виконує всю необхідну чоловічу роботу, ми привозимо мамі ліки. Розумію, сестрі одній важко доводиться: робота, господарство, ще й мати лягла. Два тижні тому матері не ста ло, питання про батьківський будинок у нас навіть не стояло. Безперечно, сестра заслуговує бути його власницею, тому я відразу відмовилася ставати спадкоємицею.
Анна дійсно доклала максимум зусиль у догляді за матір’ю, тож буде нечесно з мого боку претендувати бодай на клаптик землі. Коли влаштовували помин ки, приїхав мій син із столиці. Потім до мене підійшла сестра, просила допомогти їй з оформленням усіх документів на право власності. Цю розмову ненароком почув син, а потім підійшов до мене. – Як ви посміли так легко віддати весь дім тітці? А я? Про моє майбутнє ви не думаєте? Схоже, Олександр мав плани на цей будинок, а коли почув правду – дуже засму тився. Я зрозуміла, що син хотів, щоб ми стали власниками половини батьківського дому, а потім цю частину продали тітці під виплату. За отримані гроші він запланував купити квартиру в Києві. Теж із квартирою, в якій ми зараз живемо.
На його думку, нам двом не потрібна трикімнатна квартира і колись ми обміняємо її на однокімнатну, а гроші дамо синові на покупку власного будинку. Як бачите, син без нашого відома все вирішив, обра зився і поїхав, навіть не промовивши слова. Минуть роки, і він зрозуміє свою помилку. Не по-людськи так чинити. Те, стільки турботи та догляду доклала Анна, точно не зрівняється з жодними частинами будинку. Щодня годувала, переодягала, мила і при цьому сама тяжко працювала. Після всього, що вона зробила для мами, навіть йти не може про посягання на будинок. Ганна не найняла доглядальницю, не покинула, а була з нею до останньої хвилини життя. Що там моєї допомоги було раз на тиждень. Думаю, я вчинила правильно, як ви вважаєте?
