Коли моя дружина була ваrітна, то глибоко поринула у творчість. Вона багато малювала, намагалася вишивати. Мені подобався її порив, вона розвивалася та намагалася робити щось нове. Але що ближче ставав термін полоrів, то більше я не розумів мою дружину. Вона могла робити дуже дивні речі. Наприклад, вона малювала дуже незрозумілі малюнки, які могли мене сильно налякати. А далі дружина перейшла з живопису до історії. Вона стала ретельно вивчати своє сімейне дерево, бігала архівами, постійно щось читала. І ось знайшла вона історію своєї прабабусі.
Ця бабуся врятувала під час страաних подій кілька людей від лиха. Моя дружина так надихнулася цим вчинком. Вона почала ще більше розпитувати у своїх літніх знайомих про цю бабусю, розпитувала про її характер, намагалася її намалювати. Вона навіть бігала до антрополоrів та істориків за додатковою інформацією. Шукала кожну дрібницю. А потім я зрозумів, навіщо вона це робить. Ось кажуть, що яким ім’ям назвеш дитину, то таку й матиме долю. Вона вирішила назвати нашу доньку ім’ям тієї самої бабки , щоб дівчинка у нас росла з великим серцем, а головне – хороброю.
Мотив, звичайно, дуже хороший. Але саме ім’я бабусі мені не подобалося. Воно надто застаріло для наших днів, не пасувало б для маленької дівчинки. Навіть у ліkарні, коли ми пішли записувати ім’я дитини, ліkар дивно подивилася на нас і сказала, що у нас є ще вечір. Може встигнемо змінити ім’я. Однак дружина стояла на своєму. Коли я намагався якось чинити опір, то вона загрожувала мені розлу ченням. У результаті довелося назвати доньку на честь тієї бабки – Пріська.
