Ми, сім’єю – я, чоловік та троє наших дітей вирішили емігрувати до Польщі. Чому? Тому що хотіли забезпечити нашим дітям мирне небо та гідне майбутнє. Чому до Польщі? Тому що ця країна ближче і дістатися туди простіше. Як мого чоловіка випустили із країни? Тарас має інва лідність. Непридатний до служби в ар мії. На що ми сподівалися, переїжджаючи до Польщі? На добрі дороги, на стабільну економіку, стійкий курс польського златого, на можливість біженцям знайти роботу, на хорошу зарплату, на можливість надалі перебратися в інші, більш розвинені країни Європи. Якщо вже не нам із чоловіком, то хоч би нашим дітям.
Відразу скажу – ставлення поляків, до нас, до українських біженців, було дуже гарне… А ось тепер про те, з чим ми зіткнулися насправді. Як з’ясувалося, у Польщі будинки опалюються вугіллям. Додайте до цього сморід від спалювання сміття і вихлопні гази автомобілів, і ви зрозумієте який там зміг у містах. Часом на вулиці не було чим дихати. Хоча стверджувати, що так справи по всій Польщі, я не беруся. Можливо, це нам «пощастило» потрапити в такий район… На роботу змогла влаштуватися лише я. Чоловік залишився сидіти з дітьми.
Податки у Польщі величезні. Більшість зарплати йде державі. Крім податків необхідно сплачувати медичну страховку та перераховувати кошти до інших соціальних фондів. Грошей, що залишилися від зарплати, насилу вистачало на життя… Отримати дозвіл на проживання в Польщі важко. А отримати громадянство взагалі уявляється мені неможливим – необхідно прожити десять років, а потім ще й збирати безліч довідок і документів… Ціни на оренду житла теж дуже високі. Ось увесь цей негатив і спричинив те, що ми повернулися до Вінниці. Дякую полякам за гідний прийом, але ми з Тарасом зрозуміли, що добре там, де нас немає. Краще, ніж удома, нам ніде не буде.
