Моїй дочці тридцять чотири роки. У двадцять п’ять років вона вийшла заміж, і вони з чоловіком переїхали жити до мене. Я маю двокімнатну квартиру. Через деякий час у них народилася дочка, а згодом син. У двокімнатній квартирі нам стало тісно. Я маю невеликий будинок у селі. Там ніхто не живе, він уже старий і потребує ремонту. Я приїжджаю туди лише влітку, на кілька днів, коли хочу відпочити від міста.
Коли онуки були малі і за ними треба було доглядати, то дочка і зять добре ставилися до мене. Я доглядала дітей, прибирала в квартирі і готувала їсти. Навіть коли дочка попросила, щоб онуки спали в моїй кімнаті, я не заперечувала. Дочка казала, що їм мало місця. Я погодилася і ліжка дітей поставили до моєї кімнати. Я читала Лені та Мишку казки на ніч. Дочка із зятем дякували за мої старання. Минули роки, онуки виросли.
І тепер я стала зайвою у власній квартирі. Якось я почула, як дочка і зять казали, що я їм заважаю . Я зрозуміла, що мені треба переїхати до старого будинку в селі. Я не хочу бути для них тягарем. У мене є трохи заощаджень, зроблю за них ремонт у сільському будинку та утеплю його. Тільки зачекаю літа, бо зараз ще дуже холодно. А коли стане тепліше, я туди переїду.
