Я в сім’ї була найстарша. І це було дуже тяжко, бо сім’я у нас була багатодітна. На моїй шиї ще було п’ятеро братів та сестри. Мої батьки працювали, мама на швейній фабриці, а тато вантажником. Грошей завжди було мало, але ми справлялися. Поки батьки були на роботі, то я сиділа з дітьми та встигала виконувати свої домашні завдання у школі. Я міняла підгузки сама, варила для сім’ї каші та супи. Я рано подорослішала у побутовому плані. Поки мої однолітки гуляли на вулиці і веселилися, то я мала стежити за братами та сестрами, які відібрали у мене дитинство. Мені було прикро, але я нічого не могла вдіяти.
Якщо я виходила гуляти, то лише з малюками. Так зі мною ніхто й не дружив. Тому що ніхто не хотів у моєму віці водитися з дітьми. Коли я закінчила школу, то хотіла поїхати у велике місто, там вступити і розпочати нове життя. але мої мрії обірвав батько. Він сказав, що я піду вчитись на швачку, як моя мати. Довелося вчитися на зненавидженій професії. Коли я влаштувалася на роботу, то мої батьки чекали зарплати більше за мене. потім вручили великий список продуктів, я мала утримувати нашу сім’ю, купувати продукти. На це йшло більше половини від зарплати. Я зрозуміла, що більше так жити не можу і не хочу .
Я сяк-так накопичила гроші і переїхала в житло, що знімається. Спочатку було дуже важко, всі гроші йшли на житло. Мені не вистачало на їжу, я засинала голодною. Але потім стало легше, замовлень побільшало, я почала добре заробляти. А далі зустріла Борю – свого чоловіка. У нас народилася донька. Тоді я вирішила, що це гарна нагода відновити стосунки з батьками. Ми з чоловіком та дитиною разом із подарунками приїхали додому. Але батьки накричали на нас, сказали, що я егоїстка і навіть на поріг не пустили. Вони не змінилися, зовсім.
