Сусідка краде білизну з нашого балкону. Ось така дурна історія з нами сталася, і якби я не була її учасником, то не повірила б у її реальність. Взагалі, я вважала, що із сусідами мені пощастило. У будинку мені не траплялися якісь пропийці та бешкетники, ніхто не робить роками галасливий ремонт і під двері не гадить. Але, як виявилося, у тихому вирі водяться зовсім неймовірні чорти. Одним із таких “чортів” стала наша сусідка по сходовому майданчику. У нас з нею балкони знаходяться поруч, за великого бажання можна навіть з одного на інший перебратися. Не без зусиль, але все-таки можна. Ніколи ми з тою сусідкою не конфліктували, бо ділити нам не було чого. Ми не шуміли ніколи, вона теж капості один одному не лагодили, при зустрічі віталися. У сусідках ми маємо жінку, якій років під п’ятдесят.
Вона чи то на пенсії, чи то з пасивних доходів якихось живе, але майже завжди вона вдома. Ніколи ні в чому поганому її не підозрювали, і коли в нас почала пропадати білизна, на неї ні хвилини не думали, а виявилося, що дарма. Коли вперше у нас з балкона зникла білизна, ми грішили на вітер, який здув усе вниз, а вже там його хтось заповзятий загреб собі. Було дивно, бо раніше білизна нікуди не відлітала, навіть з огляду на те, що прищіпками я не користувалася. А тут одразу і джинси, і футболки, і два великі рушники. Розумію ще шкарпетки полетіли б, хоч і їх якось раніше не здувало. Але все буває вперше, тож таке могло бути. У джинси, що відлетіли, вірилося важко, але іншої теорії у нас не було, тому довелося нам задовольнятися цією кволою теорією. У це вірилося більше, ніж у м’язистих білок-клептоманів.
З того часу я використовувала прищіпки, щоб убезпечити речі від раптового польоту. Але й це не гарантувало їхньої безпеки, як показала практика. На той раз зникла постільна білизна. На землі знову нічого не виявилося, до речі, ми для порядку подивилися, щоправда, ні на що не розраховуючи. Жодної думки, яка пояснювала, хто і навіщо це зробив, не було. Але в білизну, що відлетіла з прищіпок, якось зовсім не вірилося. А потім я захворіла та не пішла на роботу. Сиджу на кухні, п’ю чай з лимоном, задумливо розглядаю сохнучі на балконі речі, розмірковую про своє. І раптом бачу, що мотузка затремтіла, а потім з неї зникли джинси чоловіка. Не вгору, не вниз, кудись убік. Мене таке переміщення речей у просторі не влаштувало, і я вискочила на балкон.
Ледве не напоролася на щуп, яким сусідка зі свого балкона вже націлилася на халат. Побачивши мене, вона спочатку завмерла, потім кинулася до себе в квартиру, попередньо викинувши вже вкрадені (а як це ще назвати?) джинси. Я провела поглядом штани чоловіка, подивилася на балкон сусідки, який вже спорожнів, пішла піднімати штани, нічого добром розкидатися. Дорогою постукала до сусідки, щоб з’ясувати, що це було, але вона прикинулася, ніби її немає вдома. Хоча я впевнена, що вона розглядала мене у вічко. Розповіла ввечері чоловікові, посміялися разом. Вирішили, що на балконі ми тепер нічого не сушимо, щоби більше не було таких проблем. До цих пір ставить питання – навіщо їй були джинси, особливо чоловічі? У самої сусідки не спитати, вона нас обходить, як чумних. Навіть вітати перестала .
