Анна почала накопичувати на джип, як тільки отримала права водія. З кожної зарплати, відмовляючи собі у всьому, копійка до копійки збирала гроші на машину. І, паралельно, переглядала оголошення. А позавчора натрапила на потрібну машину. За ту суму, що вона вже має. Та ще приписка “торг доречний”. Тут же зателефонувала за номером в оголошенні, домовилася про зустріч, потім зателефонувала своєму другові, Грицьку, попросила допомогти з покупкою. Та й відвезти її туди заразом. Продавець вказав довколишнє село. І ось вони їдуть. Доїхали до села і випитуючи потрібний будинок, завжди чули ту саму пораду – “Ви там жорсткіше торгуйтеся. Андрій поступиться. Йому подітися нікуди”.
“Що з машиною не так?” – дивувалися Ганна з Гришею. Доїхали. Назустріч їм вийшов похмурий молодий чоловік. Показав машину. Прокотився з Анною селищем. Все добре з машиною. – А води можна попросити? – Запитала дівчина. – Проходьте до хати. Дружина наллє. – Навіщо ж води? Я вам зараз чаю наллю. Проходьте будь ласка. У кімнаті сиділа бабуся з онукою. Незважаючи на жарко натоплену піч, дівчинка була тепло закутана. І сиділа сумна. – Сядьте, я зараз. – А чому дитина так укутана? – Хво ріє вона. Син мій, Андрію, продав квартиру, заліз у борги, а тепер ще й машину продає, щоб доньку вилікувати остаточно.
Ось тільки продати треба так, щоб і лікування вистачило, і на іншу машину. Щоб дівчинку на процедури везти. А покупці, як один, користуючись безвихідним становищем, намагаються якомога сильніше скинути ціну. Ганна, допивши чай, вийшла надвір. – Зараз ще трохи поторгуюсь і ще ціну скину, – похвалився Грицько. – Не треба торгуватись. Я заплачу суму, вказану в оголошенні. Гриша від подиву витріщився, а Андрій радісно посміхнувся… На суму, виплачену Анною, батьки дівчинки сплатили весь курс лікування доньки та дівчинка тепер здорова. І посміхається.
