З Михайлом ми разом уже 10 років були, коли він несподівано заявив: -Лєно, пробач, але я втомився від тебе та сімейного життя, хочу побути один. Це було як грім серед ясного неба. Все в нас начебто було гладко, жодних сва рок, жодних скандалів. Того ж дня Мишко зібрав свої речі і пішов незрозуміло куди. Взагалі він годувальник сім’ї, останні три роки я не працювала, до речі, за його ініціативою.
Тому ситуація склалася складна – одна з дитиною без коштів на існування. Він увесь сімейний бюджет забрав. Добре ще, що це моя квартира, що без даху не залишилися. Спочатку було страшенно незвично і сумно, будинок ніби спорожнів. Але часу занурюватися в стра ждання не було, треба було думати, як викручуватись, адже я несла відповідальність за дитину.
На щастя, подруга допомогла відновитися на роботі і зайняла грошей на перший час. Минув місяць, на свій подив, я зрозуміла, що без чоловіка мені навіть краще. Ніхто в будинку не розкидав шкарпетки, не бур чав, не вимагав делікатесів. Тому коли через три місяці ненаглядний раптом з’явився з оголошенням: -Лєно, я повернувся, люблю тебе більше життя! Я вивела його за поріг. Він, звісно, такого не очікував. Таке теж трапляється.
