Артур із Томою зустрівся два роки тому, коли поїхав сам на море. Марина, дружина, не змогла поїхати. Справи. З того часу Тома міцно зайняла місце kоханки Артура. “Коханої!”, як думала сама дівчина. Позавчора солодка парочка вечеряла у ресторані. Тоді Артур сказав, що їде у відрядження на чотири дні. І ось зараз Тома стоїть перед дверима квартири Артура. Прийшла, щоб поговорити з Мариною, і поставити всі крапки над “і”. – Ми з Артуром кохаємо один одного! – З місця в кар’єр заявила Тома Марині, яка відкрила двері. – Невже? – здивувалася Марина. – А ви тільки користуєтесь його багатством! Скажіть, самолюбство у вас є? Ви ж із ним тільки заради грошей! – Не правда, – сказала жінка і засміялася. Не гірким, не саркастичним, а веселим і задерикуваним сміхом. Тома на мить очманіла.
Так не повинна поводитися жінка, яку ось-ось викинуть на вулицю. – Не брешіть! – насупилась Тома. – Але я справді з ним не через гроші, – заспокоївшись, сказала Марина. – Ось як? Але ж не стверджуватимете, що це ваша квартира. До речі, який у неї метраж? – 120 метрів. І так, квартира не моя. – Ось . І вам доведеться поступитися мені моєю квартирою! – Вам? – Звісно мені. І не лише квартирою, а й Артуром та всім, що до нього додається. І якщо у вас є самоповага, ви повинні негайно залишити квартиру. – Ось так. Негайно. Речі можу зібрати? – Давайте ключі від квартири! Завтра опівдні я прийду сюди, щоб вас тут не було! І не захопіть із собою нічого зайвого! – Я заберу тільки те, що принесла з собою…
Артур увійшов до квартири, відчинивши двері своїм ключем. – Кохана, я вдома! – крикнув він. – А ось і я! Сюрприз! – весело вискочила йому назустріч Тома. – А ти що тут робиш? І де Марина? – Артур став, як укопаний. – Я її прогнала! Тепер нам ніхто не завадить! – Тома вся світилася від щастя. – Ідіотко! – Хто? – Ти, хто ж ще! Та й я нічим не кращий, раз зв’язався з тобою. Ми з Мариною орендували цю квартиру! За оренду вона платила! Та й мені давала грошей на розваги. А тепер все, ні будинку, ні грошей. Прийдеться повертатися в село! Електрики всюди потрібні. – Але ж ти казав, що крутий бізнесмен! – Мало якої локшини понавішує чоловік на вуха безмозкої дурепи, щоб затягнути її в ліжко! Лаю чись на Тому, і на свою нещасну долю Артур збирав свої речі. – Чого встала?! Збери свої шмотки і провалюй звідси. І врахуй, якщо прихопиш щось не своє, Марина нас з того світу дістане…
