Дід Михайло сидів на лавці і сумно дивився не купу дров, які стрімко закінчувалися навіть незважаючи на те, що дідусь наскільки можна економив. Ці дрова залишились ще з минулого року. Загалом із деревом як таким жодних проблем не було. Будиночок його знаходився прямо на краю села, поряд розкинувся ліс. Були всі можливості нарубати дрова, але сил не було. Восени він сильно захво рів, відтоді ноги та руки ослабли. Попросити допомоги не було в кого.
Дітей у Михайла не було, дружина пішла на той світ два роки тому. З того часу залишився Михайло без кращого друга та турботи. Усі сусіди давно з’їхали, у селі взагалі залишилися лише дачники, які приїжджали ближче до літа. Дідусь тяжко видихнув, доведеться мерзнути. Чи вдасться пережити цю зиму? Він цього не знав. Наступного дня він прокинувся від дивного шуму у дворі . Михайло звик до самотності, тож здивувався. Він вийшов надвір і онімів.
Незнайомі чоловіки вивантажували дрова. -Добрий день. Що тут відбувається? Один із чоловіків наблизився до нього, поправив кепку. -Так ваш сусід Дмитро вам дрова наказав доставити. Найближчим житловим будинком до Михайла стояв особняк бізнесмена Дмитра Петровича. Він там рідко з’являвся, був надто зайнятий у місті, але коли приїжджав, завжди до Михайла на чай заходив, приносив щось із собою. Від хвилювання та подяки у дідуся на очі навернулися сльо зи.
