Увечері мені подзвонила подруга Катя і напросилася в гості. В принципі, мама на дачу поїхала і справ не було, тому я навіть зраділа. Катя прийшла з коробкою цукерок і незадоволеним обличчям. Розлив чай, я все-таки запитала її: – Ну так що у тебе сталося? – Пам’ятаєш мою бабусю Тамару по татовій лінії? – Ну так. – Вчора поме рла вона. – Ой, співчуваю. Катя відмахнулася. – Та не в цьому справа!
Ми з друзями чоловіка давно запланували відпочинок на природі, а тут ці nохорони все обламують. А от якщо не поїхати на ці nохорони? Я була вражена. – Але це все-таки твоя бабуся, як так можна… Катя ніколи бабусю свою не любила через те, що батько її пішов в іншу сім’ю, коли їй було 14. Я завжди вважала, що Катя несправедлива до бабусі, яка завжди до неї добре ставилася.
Я як подруга порекомендувала все-таки сходити на nохорон. Потрібно ж надати данину поваги, попрощатися. Але вона мене не послухала. А потім ще з’ясувалося, що бабуся їй все своє майно заповіла. Але і це Катю не вразило. – Те ж мені добро! Кому потрібна стара, до того ж однокімнатна квартира? Я була вражена невдячністю подруги. Ось часто так відбувається, коли людям просто щось дається, вони зовсім це не цінують.
