Я нарешті накопичила достатньо грошей, щоб купити собі ту квартиру, про яку мріяла. Вона зовсім невелика, схожа на студію. Але мені з моєю 6-річною донькою цілком вистачає. Ми разом із донькою вибирали колір шпалер, разом клеїли. Мені було так приємно, що то моя квартира, я тут господиня, можу робити, що захочу. А моя донька мені у всьому допомагає. Ми разом вибирали гарні картини на стіни. Потім дочка із задоволенням розставляла свої іграшки на полички. Ми разом створювали затишок у нас удома. Меблі я взяла в кредит, але вийшло не так і дорого, скоро все виплачу. Головне, що тепер маємо окреме місце.
Коли моя мама прийшла до квартири, то відразу стала критикувати. Не подобався їй мій сучасний ремонт. -Що за диван такий сірий? На труну схожий. Ось у мене сусідка свій старий викидала, із пружинами. Так він би ще сто років простояв, ти б сказала, я б його принесла. Наступного разу мама принесла нам старий курний килим. Сказала, що треба його посередині квартири постелити. Але в цьому немає жодної необхідності, він зовсім не вписується в інтер’єр, так ще й у нас підлога з підігрівом, нам не потрібен килим. Мама на це образилася. А потім моя молодша сестра, яка ще в університеті вчиться стала до мене часто приходити без попередження.
Під Новий рік вона взагалі попросила мене, щоб я пішла додому до мами, а вона прийшла б у мою квартиру зі своїми друзями. Мене це вивело з себе, чому вона вирішує за мене. Та ще й так нахабно, до того ж я не для того купувала квартиру, щоби до мене молодь приходила і незрозуміло що тут влаштовувала. Я відмовила сестрі. Тоді мені зателефонувала мама і почала кричати. Сказала, що для мене вже квартира стала важливішою за сім’ю, що я сильно зазналася. Але я вимкнула телефон. Якщо дуже хоче провести Новий рік із друзями, то нехай відзначають у мами вдома, я хочу залишитися у своїй квартирі.
