Мене звуть Марія, мені вже за п’ятдесят, і єдина моя радість — син. Раніше у мене був чоловік, з яким у нас були чудові стосунки, але кілька років тому його не ста ло. Підліткові роки Юри, мого сина, пройшли без батька, можливо, це і стало причиною тих подій, що сталися, коли син поїхав навчатися в районний центр. Хоча й у найважчі підліткові роки я виховувала сина сама, але докладала багато зусиль, щоб він ріс добрим і порядним хлопчиком. Я жила в селі, за 30 хвилин від міста, де навчався мій син після дев’ятого класу, тож жив він у гуртожитку. Одного ранку син приїхав, але не сам, а з немовлям.
Скажу чесно, що тоді мені більше вірилося в те, що мої очі обма нюють мене, ніж те, що син справді привіз дитину. ⁃ Мамо, настав час познайомити вас з моєю дочкою Роксоланою. ⁃ Це жарт? Якщо так, то це не смішно! Хіба можна так зну щатися з літньої матері? ⁃ Мамо, це не жарт… Пробач мене дурня, але не міг я кинути свою кровинку напризволяще! Мені здавалося, що це все сон. Не міг мій син із перспективним майбутнім у 17 років принести додому немовля! Це просто не вкладалося у моїй голові! Пам’ятаю, що навіть щипала себе кілька разів, очікуючи, що я прокинуся, але нічого не відбувалося.
Полоrи виявилися надто складними для молодого тіла, дівчина не витримала, її сер це відмовило, і вона поме рла. Звісно, дитину визначили передати до дитя чого будинку, де Юра протягом кількох тижнів вартував удень та вночі, щоб забрати свою дочку додому. Пощастило, що його помітив директор закладу та забрав на розмову, а коли все стало очевидним, він допоміг оформити дитину на сина. Зараз Юра працює у місті та навчається на заочному, а я допомагаю йому з вихованням доньки. У маленькій дівчинці він просто душі не має, весь вільний час приділяє їй. Можливо, вона нагадує йому кохану, але я рада, що виростила такого порядного чоловіка та доброго батька.
