Того дня було дуже спекотно. Арина вирішила піти на пляж і позасмагати. Людей було дуже багато. Не дарма ж – вихідний таки! Вона дуже любила спілкування, тому розраховувала познайомитися та поговорити з новими цікавими людьми. Всі лежаки були зайняті, тому Арина постелила ковдру прямо на пісок і вляглася. Коли вона пішла купатися, помітила одну дивну родину. Вони добре випили алкоголю, хоча приїхали на пляж на машині та з маленькою дитиною. За хлопчиком ніхто не дивився. Арина обдарувала їх недоброзичливим поглядом, але втручатися у їхні справи не стала. Ближче до полудня вона помітила, що п’яна сімейка поїхала, а їхня дитина, як і раніше, сиділа на пляжі і грала.
Арина почала шукати батьків — їй не хотілося вірити, що вони його забули. Але їх ніде не було! Вона вирішила підійти до хлопця і поговорити з ним, адже не сумнівалася, що саме ті чоловік з жінкою були його батьками. Аріна була в шоці. Вона притиснула однорічного малюка до себе, нагодувала трохи і почала чекати поліції. Потім разом із хлопчиськом вона поїхала до відділення та написала заяву. Батьки з’явилися самі та почали вимагати, щоб їм повернули сина. Звичайно, ніхто цього робити не став. Ще й Арина висловилася, адже всередині вирував океан емоцій.
Тоді вона почувала себе якоюсь вовчицею, яка дбає про своє потомство. Без суду справа не обійшлася. У ході слідства з’ясувалося, що родина неблагополучна. Батьки вели аморальний спосіб життя та вживали алкоголь. Загалом, хлопчика вилучили із родини. Два роки Арина відвідувала Мишка, а потім усиновила його. Вона знала, що дітей мати не може, тож вважала, що цей хлопчик їй посланий Богом. Ось життя несправедливе: хтось мріє про дітей, а хтось їх на пляжі забуває. Добре, якщо є такі добрі люди, які вчасно опиняються поруч і рятують маленьких янголів.
