Надя забиралась у хаті. Вона нещодавно вийшла заміж, виявилося, що її чоловік має будинок у селі, тут вони й зібралися жити. Чоловік щодня їздить до міста працювати, а Надя займається господарством. Якось до них прийшла якась жінка. Вона як господиня пройшлася по дому, Надя спитала: -А Ви хто, що вам потрібне? -Мишко, я так розумію, вже на роботі? А що він, не розповідав? Я Катя, його перша дружина. Ось паразит, стільки років зі мною прожив, дитину мені зробив і нічого про мене не сказав. Катя пішла, а Надя не розуміла, що тільки-но сталося.
Увечері вона почала розпитувати чоловіка про Катю: -Та не звертай на неї уваги. Колишня дружина, моя сусідка. Не пощастило… замолоду вона заваrітніла від мене, але жити з нею я не зміг. Надя намагалася забути про Катю, але та всіма способами про себе нагадувала. Тільки Надя вийде на город, то Катя біжить до неї, щоб дати якусь пораду: -Ось тут посади моркву, бабуся Мишка з дитинства привчила її їсти. Капусту не забудь, бо Мишко любить її квашену. А ще про цибулю не забудь.
-Я взагалі хотіла квіти посадити. -Ти що, ненормальна? Та якщо в селі дізнаються, що нова дружина Михайла квіти замість городу посадила, то засміють. Катя часом приходила додому, повчала Надю тому, як треба готувати, щоб Мишкові подобалося, навіть те, як треба одяг прати, щоб залишався м’яким. Якоїсь миті Надя не витримала: -Може, вже вистачить мене життю вчити? Ви мені не мати та не сестра. Я сама розберуся з тим, як мені годувати чоловіка і що садити на городі. Перестаньте постійно лізти в чужу родину!
