Вероніка сумна вийшла із лікарні. Вона не пам’ятає, як сіла до автобуса і приїхала додому. Все було, як у тумані. Адже у лікарні їй підтвердили ваrітність. Інша на місці дівчини зра діла б, але не Вероніка. Вона розуміла, що дитина зараз дуже невчасна. Вона вийшла заміж півроку тому. Разом відсвяткували скромне весілля, покликали лише батьків та близьких друзів, бо з чоловіком вирішили краще витратити гроші на відпочинок. Так вони поїхали острови. Три тижні насолоджувалися океаном, гарячим піском.
Коли повернулися, то чоловікові повідомили погану новину, його знизили на посаді, зарплата поменшала. Це не входило до їхніх сімейних планів. Виявилось, що директор компанії на посаду чоловіка представив свого племінника. Усі в офісі це розуміли, але ніхто не обурювався, бо боялися звільнення. Чоловік почав більше нервувати. Побут перетворився на рутину, Вероніка розуміла, що в такому положенні дитина-це дуже невчасно. Та й не зручно. Вероніка увійшла додому.
Вона не мала сил проходити до кімнати, тож сіла в коридорі. – Люба, це ти? – просив чоловік. Але Вероніка не відповіла. Вона почала тихо ридати в долоню, щоб чоловік не почув. Чоловік зайшов у коридор. Він увімкнув світло і побачив дружину, що nлакала. Тут же підбіг до Вероніки, обійняв її, почав витирати її сльо зи. -Що таке, що з тобою сталося? -Я … я хотіла сказати, що я ваrітна, – видавила з себе Вероніка. -Дорога, так це чудово. Дитина це просто чудово! Ми з усім упораємося. Чоловік обійняв Вероніку, підняв її на руки і почав кружляти від великого щастя.
