– Доню, він запудрив твої мізки. Ти любиш фантом. Він не такий, як тобі здається. Він лише використовує тебе! – Батько! Ми любимо один одного! – Любите? Добре. Тоді що йому варто зачекати на те, щоб ти закінчила університет? – Він не стільки чекатиме… Тома не послухалася батька. Вийшла заміж за Артура. І, буквально, на другий день після весілля новоспечений чоловік звернувся до дружини: – Мені так ніяково, що я не можу, зі своєю зарплатою, забезпечити тобі гідне життя. От якби твій батько влаштував би мене на роботу до своєї корпорації, на хорошу посаду, з високою зарплатою, то я б зміг забезпечити і тобі, і нашим майбутнім дітям гідне життя… – Навіть тижня не минуло, як він уже хоче собі поблажок, – посміхнувся Ігор Володимирович. – Я ж тебе попереджав, що йому не ти потрібна, а твої можливості.
– Але, тату, адже він про сім’ю думає! – Про себе, коханого він думає! Гаразд, не плач, нехай завтра зайде до мого офісу. – Підеш працювати водієм. Подивлюсь, як зарекомендуєш себе, там буде видно. – Вас не бентежить зять водій? – Мене бентежить, що мій зять ти… – Твій батько мене принизив! Запропонував роботу шофера! Я не можу залишитись у цьому місті, повертаюся до себе до Вінниці! Ти їдеш зі мною, чи залишаєшся тут? Тома поїхала з чоловіком. Три тижні Тома щодня дзвонила мамі, розповідала про своє життя, потім почала дзвонити рідше і рідше. Та й говорила односкладово: “Так”, “ні”, “добре”… Стривожені батьки зібралися та поїхали до Вінниці.
Виснажений вигляд Томи відразу кинувся у вічі її батькам. З’ясувалося, що Артур не працював, вони жили за рахунок грошей, що висилає тесть, телефон Томи Артур забрав, щоб та не могла без нього говорити з батьками, став nити… – Збирайся, ми їдемо додому, – сказав батько. Вони виходили з під’їзду, коли з’явився Артур. – Ти куди пішла? А ну швидко пішла назад… Договорити не встиг. Потужний хук від Ігоря Володимировича кинув на землю. – Побачу тебе поряд з моєю дочкою – пошкодуєш, що народився на біле світло! Почую про тебе – пошкодуєш, що народився на біле світло! З’явишся в моєму місті – пошкодуєш, що народився на біле світло! Зрозуміло висловився? Артур кивнув головою, і Тома з батьками, сівши в машину, поїхали.
