Весілля моєї доньки швидко наближалося, але я мала змішані почуття з цього приводу. Мені не подобався мій майбутній зять, і я не знала, що робити. Можливо, це був знак від Бога, що цьому шлюбу не судилося відбутися… Ми з чоловіком купили їм квартиру, хоч ми були небагаті. Ми продали все, що могли, щоби це сталося. Квартиру ми оформили на доньку, хоч чоловік і пропонував оформити на себе. Я хотіла, щоб у дочки був свій дім. Ми сподівалися, що зять сам займеться ремонтом, бо це був подарунок, але він відмовився. Він сказав, що не має прав на квартиру і не вкладатиме свої гроші в те, що йому не належить. Ми були вражені.
Майбутній зять навіть хотів, щоб ми купили їм меблі. Він погоджувався купувати лише дрібні речі, які міг забрати, якщо все на те піде. Ми не могли повірити в його зухвалість. Зять стверджував, що йому треба збирати на власний будинок, бо моя дочка вже мала квартиру, а в нього її не було. Він навіть запропонував винайняти квартиру замість того, щоб жити в тій, яку ми купили. Ми з чоловіком не могли в це повірити. Нам не сподобалося його ставлення до нашої родини. Він нізащо не хотів вкладати гроші, навіть у сім’ю, яка належала йому.
Ми зрозуміли, що справа вже не у квартирі. Справа була в тому, що він не вкладався у свою майбутню родину. Ми турбувалися про майбутнє нашої доньки та їхній шлюб загалом. Моя дочка була засмучена, і вона не хотіла починати велику сварkу. Ми з чоловіком знали, що нічого доброго із цієї ситуації не вийде. За два тижні до весілля зять уже думав про можливість розлу чення. Подумати тільки! У результаті ми відмінили весілля. Ми не хотіли, щоб наша дочка мала майбутнє з кимось, хто не був зацікавлений в інвестуванні в свою сім’ю. Це було важке рішення, але ми знали, що воно правильне.
