Ми з дружиною багато років боролися з неможливістю ма ти дітей. Після незліченних обстежень та ліkування ми виявили, що саме я був причиною того, що у нас не народжувалися спадкоємці. Ми вивчили різні доступні варіанти – і вирішили спробувати штучне заnліднення. У клініці ми з подивом виявили серед кандидатів у донори мого молодшого брата Миколу.
Йому потрібні були гроші, і він одразу погодився нам допомогти. Ми вибрали його як донора ще й тому, що зовні ми були дуже схожі . Ми тримали цю процедуру в секреті від нашої родини та друзів. Ірина заваriтніла, і ми дуже зраділи, дізнавшись, що чекаємо на дівчинку. Ми назвали її Ілоною. Хоча ми запропонували Миколі стати хрещеним батьком, він відмовився, не бажаючи робити навіть натяк на зв’язок зі своєю племінницею.
Але він надіслав нам подарунки для малюка і навіть подарував нам дитячу колиску зі свого магазину дитячих меблів. У міру того, як Ілона росла, вона все більше і більше була схожа на мене, і люди часто казали, що вона «батькова дочка». Однак думка про те, що станеться, якщо наш секрет буде розкритий, мене тривожить досі.
