Коли я стала мамою, ми з чоловіком були зовсім молоді: мені було всього 21, а йому – 23. У нас у обох не було досвіду догляду за немовлятами, тому моя мама часто приходила до нас додому, щоб показати нам, як правильно стежити за нашою дочкою. Якось мама вирішила показати, як правильно купати малюка. Вона все зрозуміло пояснила і показала, що можна робити, а що не можна. Незважаючи на те, що все здавалося легким, ми з чоловіком того вечора боялися заснути. Ми турбувалися, що з нашою дитиною може щось статися. Так і просиділи там усю ніч, не виспавшись.
Чоловік пив каву, щоб не заснути, а я не могла зробити хоча б цього, бо все ще годувала дитину. Наступного ранку мій чоловік пішов на роботу, а я залишилася вдома, щоб доглядати нашу доньку. Я бо ялася доторкнутися до неї, бо вона здавалася такою крихітною та вразливою. Увечері того ж дня моя мама повернулася, щоб допомогти подбати про внучку. Ми благали її залишитися на ніч, бо боялися, що з нашою дочкою щось станеться. Однак моя мама запевнила нас, що ми добрі батьки і що якщо щось піде не так, наша дочка обов’язково заnлаче.
Далі мама показала, як правильно укладати дитину на бік, і похвалила мене та мого чоловіка за те, що ми добре з усім справляємось. Вона продовжувала приходити ще півтора тижні. Після цього вона перестала приходити так часто і приїжджала лише у вихідні. Я була дуже вдячна мамі. Без неї ми б не змогли доглядати нашу новонароджену дочку. Я вважаю, що мені пощастило мати найкращу маму у світі, і досі не можу зрозуміти, як інші люди можуть не любити своїх матерів або не спілкуватися з ними.
