Колись у мене були стосунки з чоловіком на ім’я Микола, у якого були патологічні ревнощі з будь-якого приводу. Він завжди був підозрілим та влаштовував сцени без причини. Незважаючи на те, що ми почали зустрічатися, коли мені було 16 років ( а зараз мені 24 ), він, як і раніше, був єдиним у моєму житті. Спочатку я не звертала уваги на його поведінку, оскільки мені здавалося милим, що він боїться мене втратити. Однак усе змінилося, коли ми одружилися, і у нас народився син…
Микола був у захваті, коли ми дізналися, що чекаємо на хлопчика. Але коли наш син, Михайло, народився з чорним волоссям – що було незвичайним, тому що ми обидва були блондинами – Микола дуже розхвилювався. Він став наполягати на тому, що дитина не його, навіть коли лікарі пояснили, що це нормально, коли волосся у дітей відрізняється від батьківських. Відтепер він залишався байдужим до нашого сина і продовжував зви нувачувати мене у зра ді.
Все дійшло до краю: я зробила тест на батьківство, який підтвердив, що Микола – біологічний батько Михайла. Але відразу після того я зібрала речі і пішла з сином. За кілька днів з’явився Микола і почав кричати на мене. Він зви нуватив мене в тому, що я намагаюся зруй нувати нашу сім’ю, а коли я сказала йому, що хочу розлу читися, він запитав: та кому я потрібна з дитиною? Я зачинила перед ним двері і твердо вирішила, що ніколи не пробачу його поведінки.
