Раніше я вважала, що розлучаються тільки молоді пари, які ще не мали майна або не навчилися прощати один одного. Я ніколи не думала, що піду від свого чоловіка після 40 років шлюбу. У нас було дві дочки, які вже були заміжні та мали своїх дітей. Вони жили окремо від нас. Мій чоловік мав проблеми з алкоrолем, особливо після того, як наша старша дочка вийшла заміж. Я намагалася зробити його щасливим, роблячи все по дому, бо він працював, хоч у мене теж була робота.
Але він завжди знаходив у мені недоліки, а коли я вийшла на пенсію, він став просто нестерпним. Восени я втра тила батька, і після nохорону залишилася в його квартирі, щоб упорядкувати її. Саме тоді я зрозуміла, що хочу жити сама і бути незалежною. Тому я подала на розлу чення та вибачилася перед мешканцями, яких уже знайшла для квартири. Я сама здивувалася своїми рішучими діями.
Спочатку чоловік не вірив, що я налаштована серйозно, а потім почав kричати та поrрожувати, що залишить мене ні з чим. Але я впевнено сказала йому, що мені нічого від нього не потрібно, і що наші діти все одно отримають мою квартиру. Він вибачався і благав мене не йти, навіть покликав на допомогу наших дочок. На жаль, наші дочки стали на його бік, сподіваючись, що я продам квартиру батьків і поділю гроші між ними.
Однак я вирішила переїхати до квартири та жити сама. Моя старша дочка вважала, що людям похилого віку все одно, де і як жити, і що я повинна жити і думати тільки про онуків. Але я нікого не послухала і ось уже рік живу сама, насолоджуючись знову здобутою незалежністю. Я шкодую лише про одне: що не зробила цього раніше.
