Ми з дружиною одружені вже десять років, у нас є прекрасна спільна дочка, але останні кілька місяців ми вже давно не живемо як пара. Ми перестали сва ритися, але було відчуття, що ми стали байдужими один до одного і живемо швидше як співмешканці. Протягом кількох місяців я спілкувався з жінкою, яка мені була дуже симпатична. Вона знала, що я одружений і маю дочку, але це, схоже, її не зупиняло.
Зрештою ми вирішили, що досить непросто грати роль kоханців, і вирішили жити разом. Мені не знадобилося багато часу, щоб розповісти про це дружині. Я пояснив, що в мене є інша жінка, але пообіцяв, що це не вплине на мої стосунки з дочкою, і що я завжди буду поряд з нею і приділятиму їй достатньо часу. Дружина спокійно вислухала, встала та почала збирати мої речі. Я намагався пояснити, що багато брати не треба, але вона мала інші плани.
– Ти кажеш, що турбуватимешся про свою дочку, приділятимеш їй достатньо часу. Тому я зберу і її речі, і вона зможе жити з тобою та твоєю новою дружиною. Я теж хочу пожити для себе і знайти нового чоловіка. У статусі “жінки з причепом” це важко зробити. Коли я теж знайду свою половинку, тоді й вирішуватимемо, як бути з дочкою, – сказала моя дружина.
Я був здивований і не знав, що їй відповісти. Вона продовжувала: – Ти думаєш, я сліпа і нічого не помічала так довго? Зараз я хочу зайнятися своїм особистим життям, відпочити та будувати романтичні плани. Я збентежений, тому що не думаю, що моя нова дружина буде рада тому, що з нами житиме моя дочка, особливо від іншої жінки. Я бачу, що суперечки з моєю колишньою дружиною не приведуть ні до чого, крім ще більшої плутанини…
