– Коли ти почнеш працювати? Мені набри дло нести фінансовий тягар за нас обох. Мене не хвилює, що ти дбаєш про дитину. З сьогоднішнього дня ми ведемо окремі фінанси! – ось що сказав мені мій чоловік. До декретної відпустки я отримувала солідну зарплату, яка з урахуванням премій перевершувала навіть зарплату чоловіка. Крім того, на мені лежали усі домашні обов’язки. Після роботи чоловік просто приходив додому та лягав у ліжко. Я кілька разів пропонувала йому пошукати більш оплачувану роботу, враховуючи, що його довгі робочі години майже не компенсувалися.
Однак він був задоволений своїм становищем. Тепер він заявив, що оплачуватиме лише половину комунальних послуг та витрат, пов’язаних із дитиною. Його не цікавило, як я розпоряджатимуся іншим і звідки візьмуться гроші у мене в декреті. Я була готова повернутися на роботу, але де я могла залишити свою однорічну дитину, у якої до того ж були деякі проблеми зі здоров’ям, які роблять ясла нездійсненним варіантом?
Мій чоловік звинуватив мене в тому, що я виправдовуюся, і навіть назвав мене поганою матір’ю, оскільки наш син часто вередував, і це, за його словами, показувало, яка я жа хлива мати. Чоловік вносив фінансовий внесок лише у харчування нашого сина. У мене не було іншого вибору, крім покладатися на своїх батьків, оскільки допомога на дитину була моїм єдиним доходом. Тим часом у мого чоловіка з’явилися «зайві» гроші – їх вистачило, щоби взяти кредит на машину.
Він виправдовував це тим, що більше не витрачає грошей на мій “список бажань”. А мій “список бажань” складався з іграшок, одягу та інших необхідних речей для нашого малюка. Через рік мені вдалося знайти спосіб працювати та піклуватися про нашу дитину. Однак я вже вважала, що чоловіка в мене на той момент більше не було – я подала на розлу чення.
