Оленька блищала в сліпучому білому платті, а Віктор виглядав дуже елегантно у своєму синьому костюмі. Вони дуже довго планували весілля, і, здавалося, нічого не могло піти не так. Однак не все було гладко: свідок, Михайло, гарячково шукав обручки, які врешті-решт були знайдені за частки секунди до істерики нареченої. Бабуся Нюра, бабуся Віктора, переживала, бо погано знала Оленьку і скептично ставилася до одруження Віктора з міською дівчиною.
Весілля проходило у своєму темпі, Оленька мало цікавилася сільськими звичаями, тож сама церемонія здалася всім «неповноцінною». Після весілля Віктор та Оленька збудували будинок, але дітей так і не завели. Бабуся Нюра сумувала за Віктором, оскільки він рідше приїжджав до неї, будучи зайнятим своїми домашніми справами та роботою. Якось Віра, сестра Віктора, прийшла до баби Нюри і розповіла, що Оленька була ваrітна тричі, але пере ривала ваrітність щоразу, заявляючи, що Віктор не хоче дітей.
Бабуся Нюра була спустошена і вирішила поговорити про це з Оленькою. Після цієї розмови Віктор відвідав бабусю Нюру , засмучену тим, що так вона й не змогла вплинути на рішення Оленьки. Нюра, зрозумівши, що Оленька збрехала і просто сама не хотіла дитину, порадила Віктору спокійно поговорити з нею та переглянути їхні стосунки. Віктор, був спантеличений. Він відчував таку провину після кожної втра ти дитини… а виявилося, це Оленька все робила, звалюючи це на свій орrанізм…
Вона не хотіла втрачати свою форму і свободу гуляти з подругами, коли заманеться. За тиждень Віктор подав на розлу чення. Зрештою, через вісім років він знову одружився, коли знайшов справжнє кохання і створив повноцінну сім’ю. Бабуся Нюра, хоч і була засмучена минулим, але була задоволена тим, що її онук нарешті здобув щастя і подарував їй заповітних правнуків.
