В офісі Лідії панувала працездатна атмосфера та дружелюбність. Щоранку вона розміщувала свої улюблені чашки на своєму столі, щоб насолоджуватися чашкою гарячої кави протягом дня. Проте останнім часом вона помітила, що чашки почали зникати. Спершу Лідія думала, що це просто випадковість. Вона шукала свої чашки у різних куточках офісу, думаючи, що, можливо, вона їх забула десь в іншому місці. Але щоразу, коли вона приносила нову чашку, вона незабаром зникала. Поступово вона почала сумніватися у своїй пам’яті і тому, що вона могла забути, де залишила чашки. Вона почувала себе ніяково і навіть трохи бентежилася перед колегами. Вона навіть вирішила купити цілий набір, сподіваючись, що це вирішить проблему. Проте, навіть нові чашки почали зникати. Лідія вирішила, що настав час з’ясувати, що відбувається. Вона стала звертати увагу на оточуючих та вести спостереження. Якось вона помітила, як Ганна, одна з її колег, дивилася на її чашку з якоюсь дивною усмішкою.

Літній день розцвітав яскравим промінням сонця, і сквер, прикрашений зеленню дерев і квітами, оживав під легким вітерцем. Карина насолоджувалась спокоєм цього затишного куточка, захоплено занурена у свою книгу. Її погляд ковзав сторінками, немов вона подорожувала у світі фантазій. Раптом на другому кінці лави сів хлопець. Він тримав у руках два морозива, ніби готуючись до спокусливого нападу у спекотний літній день. Він усміхнувся Карині і сказав: “Привіт! Не хочеш морозива?” Карина була приємно вражена такою несподіванкою та добрим жестом.

Вона усміхнулася у відповідь і кивнула, погоджуючись на частування. Вони обмінялися кількома фразами, у яких виявилося, що його звали Максим. “Це моя спроба розбавити нудьгу,” сказав Максим, простягаючи їй одне з морозив. “Дякую,” відповіла Карина, “морозиво завжди робить день кращим.” Вони почали розмовляти, і виявилося, що вони поділяють спільні інтереси у музиці та книгах. Хлопець розповів, що він збирався побачити з дівчиною, але вона так і не прийшла. “Що ж, вона дещо прогавила,” сказала Карина, покращуючи настрій Максиму. Поступово їхня розмова стала більш відкритою і довірчою.

Вони обговорили свої мрії, життєві цілі та навіть поділилися кількома кумедними історіями зі свого життя. Час пролетів непомітно, і вони обоє відчули, що знайшли один у одному приємного співрозмовника. “Так смішно,” сказала Карина, “я сюди йшла почитати і ніяк не чекала такої зустрічі.” “А я просто хотів запросити дівчину на морозиво,” посміхнувся Максим, “але вийшло навіть цікавіше.” У міру того, як сонце почало сідати, парк наповнився м’яким золотим світлом, утворюючи магічну атмосферу навколо.

Карина та Максим продовжили розмову, забувши про час та турботу. І цього дня, що розпочався з непримітного знайомства та морозива, два незнайомці знайшли один одного у цьому великому світі. Коли вони нарешті встали з лави, Карина сказала: “Мабуть, це була найбільш незвичайна зустріч у моєму житті.” “Згоден,” підтримав її Максим, “напевно, доля за нас вирішила.” Вони попрощалися з обіцянкою залишитися на зв’язку і, можливо, повторити таку незвичайну зустріч. Карина зрозуміла, що зустрічі іноді приходять тоді, коли на них зовсім не чекаєш, і що навіть випадкові епізоди зовсім невипадкові.