Валентина поверталася додому з роботи, коли вирішила зателефонувати коханому, але той кинув слухавку. Яке ж було потрясіння дівчини, коли вона раптом помітила свого хлопця в кафе зі своєю сестрою за одним столиком.

ПОЛИТИКА

Валентина завжди була яскравою та впевненою дівчиною. Її життя здавалося досконалим: успішна кар’єра, чудові друзі та найважливіше – її хлопець Максим, з яким вони зустрічалися вже кілька років. Вона ніколи не сумнівалася у їхніх стосунках та довіряла йому повністю. Однак, один день змінив все. Вечір був тихим та прохолодним. Валентина, повернувшись додому з роботи, вирішила зателефонувати до Максима, щоб поділитися своїм днем і почути його голос. Вона набрала номер і чекала, коли її хлопець підніме слухавку, але після кількох гудків виклик було скинуто.

Валентина відчула змішання подиву та здивування. Це було зовсім не схоже на поведінку Максима. Вона вирішила спробувати ще раз, але знову те саме. У її голові почали скакати думки – може, у Максима щось трапилося? Чи він був зайнятий і не міг говорити? Але внутрішній страх змусив її стиснути телефон міцніше. Щоб відволіктися, Валентина вирішила прогулятись. Вона попрямувала до найближчого кафе, де вона та Максим часто проводили свої вечори. Пройшовши через двері, вона не могла повірити своїм очам.

Там, за одним із столиків, сиділи Максим та… її сестра, Ганна. Вони сміялися і розмовляли, ніби нічого особливого не відбувалося. Валентина відчула, як її серце почало битися швидше. Вона повільно підійшла до столика, і коли вони обидва підняли очі, їхні погляди перетнулися. На той час їхні очі говорили більше, ніж слова. “Валентина … Це не те, що ти думаєш,” – почав Максим, але його голос був тремтячим. “Так? А що ж це таке?” – Валентина намагалася зберігати спокій, хоч її емоції кипіли.

Ганна піднялася з-за столу, намагаючись порозумітися: “Валентина, будь ласка, дай мені шанс пояснити. Ми хотіли… Ми не хотіли…” Валентина, зробивши глибокий вдих, підняла руку, щоб зупинити їх. “Я не хочу слухати жодних виправдань. Максиме, Ганно, ви обидва зрадили мою довіру. Я більше не хочу бачити вас обох.” З цими словами вона повільно обернулася і вийшла з кафе. Її кроки були твердими, а очі повними сліз. Вона зрозуміла, що життя змінилося не тільки для неї, але й для її сім’ї. Вона була готова йти вперед, навіть якщо це означало прощання з людьми, яких вона любила.