Михайло щойно вибрав собі яблука і збирався йти до каси, коли його увагу привернули тихі схлипування. Повернувши голову, він побачив стареньку біля полиці з хлібом. Її очі були червоні від сліз, а обличчя було перекошене горем. — Перепрошую, вам чимось допомогти? — спитав Михайло, підходячи ближче. Бабуся здивовано глянула на нього:
-Ой, юначе… У мене гаманець вкрали прямо тут, у магазині. Тепер я навіть хліба купити не можу. Михайло відчув, як у нього завмирає серце. Адже ця жінка могла бути його бабусею. — Не хвилюйтеся, — сказав він, — я куплю хліб для вас. Але, додавши хліб у свій кошик, Михайло вирішив піти далі. Він узяв ще молока, деякі фрукти, сир, ковбасу та ще пару базових продуктів.
Біля каси бабуся здивовано дивилася на те, що Михайло викладав на стрічку. – Навіщо стільки? Я ж просила тільки хліба, синку… — тихо помітила вона. Михайло посміхнувся: -Бабусю, це маленький подарунок від мене. Щоб ви не відчували себе самотньою та обділеною. Після того, як покупки були оплачені, Михайло допоміг старенькій донести все до будинку.
Вона дякувала йому всю дорогу, і, розлучаючись біля дверей, сказала: -Такі як ти, роблять цей світ кращим. Божого тобі благословення, синку. Михайло повернувся додому з почуттям, що зробив щось більше, ніж просто покупки. Він нагадав собі та іншим, що доброта – це щось безцінне.
