З самого початку стосунків я знала, що мій майбутній чоловік має дитину від попередніх стосунків. Він був відвертим у цьому, поділившись своїми зобов’язаннями на другому побаченні. Мати його дитини, його колишня однокласниця, шаленіла від нього. Вони зустрілися вкотре на вечорі всіх випускників, і хоча він не був у неї закоханий, у них почалися стосунки. Коли вона заваrітніла, він відчув себе зобов’язаним одружитися з нею і виховувати дитину.
Проте їхні стосунки були натягнутими. Ваrітність протікала важко, та його дружина була емоційно нестійкою. Незабаром він зрозумів, що жити з нею виключно заради дитини було помилкою. За кілька місяців після народження їхньої доньки він пішов. Але він фінансово підтримував свою дочку навіть без офіційної угоди на аліменти. Все змінилося, коли ми з ним зустрілися і незабаром побралися.
Його колишня стала обурюватися, завалюючи нас проханнями, і зрештою вона підкинула їхню дочку до наших дверей, оголосивши, що прямує до Італії. Ми намагалися щосили дбати про маленьку дівчинку. Повернувшись з Італії, вона не виявила жодного інтересу до того, щоб забрати свою дочку назад, заявивши, що тепер хоче насолоджуватися своїм життям. Тепер ми у скрутному становищі.
Я обожнюю свого чоловіка, але не очікувала, що буду ростити дитину від іншої жінки. Це дуже відрізняється від простої підтримки. Ситуація здається неможливою та безвихідною. Моя рідна мати пропонує або пристосуватися до обставин, або розлучитися. Але я розриваюся на частини: як хтось міг кинути свою власну дитину? А може – це її стратегія, щоб розлучити нас? Я глибоко люблю свого чоловіка, але я не готова до таких випробувань.
