Після весілля ми з чоловіком про дітей і не думали: спочатку хотіли пожити для себе. А коли купили квартиру, зробили хороший ремонт, мали хорошу машину – задумалися про те, що пора б уже й діток мати. Але виявилося – не все так просто. І з тих пір ми стали їздити по різних спеціалістів, бабусям, в пошуках дива. Так пройшло довгих дев’ять років, поки я не зайшла в один будинок, який назавжди змінив життя – мою і мого чоловіка!
Ми з чоловіком одружилися, коли мені виповнилося 18 років. Спочатку з дітьми ми не поспішали, потрібно було здобути освіту, знайти хорошу роботу, придбати власне житло. Я вчилася заочно і працювала. Чоловік також працював, і ми вирішили взяти житло в кредит. Коли ми завершили ремонт в новенькій двокімнатній квартирі, ми задумалися про дітей.
Виявилося, що все не так просто. Ми почали звертатися до різних фахівців, ходити до церкви, їздити до народних бабусям – але все було марно. Так пролетіло довгих дев’ять років. І коли надії вже зовсім не залишилося, я запропонувала чоловікові взяти дитину з дитбудинку на виховання. Чоловік відразу мене підтримав, і ми почали оформляти необхідні документи.
Нам дуже сподобався один маленький хлопчик трьох років. Він сидів біля вікна і плакав, був дуже сумний. Я відразу відчула до нього якесь тяжіння. Ось тільки виявилося, що у нього є ще сестричка, якій п’ять років, і вона дуже не хоче з ним розлучатися. Ми з чоловіком не планували двох дітей, але після недовгих роздумів, ми вирішили усиновити їх обох.
Ми з чоловіком були дуже щасливі, коли привезли цих двох янголят до себе додому, а які були вони щасливі – я вам не можу передати. Їх очі світилися так, як ніщо інше, словами передати їх радість я не в силах. Це треба було бачити.
Минуло вже два роки. У нас дуже щаслива сім’я, діти люблять нас, а ми їх. Але це ще не все: три місяці тому, ми дізналися, що я чекаю дитину, ви уявляєте? У нас так довго не було дітей, а тепер їх буде троє. Я думаю, що Бог так вирішив, що цим двом діткам потрібні батьки, а потім дав і нам дитину.
