– Ну коли ви доробляєте свою роботу, ви ж займаєтеся уроками? – Коли я доробляю роботу, я йду на наступну. Ось так почався одного разу заміс в батьківському чаті. Один з моїх хороших друзів пожартував на тему роботи і потрапив під роздачу. Все почалося з невинного дзвінка вчителя одному з батьків, який був на нараді і не відповів на дзвінок. Вийшовши з наради, Семен Анатолійович побачив повідомлення в груповому чаті: “Дорогі батьки, будь ласка, майте на увазі, що вчителі не дзвонять вам просто так. Майте повагу, відповідайте на дзвінки, може вам дзвонять з приводу ваших дітей. ” При цьому, ми, батьки, прекрасно розуміли, що не можемо бути на зв’язку весь день. До того ж, наша класна керівниця – жінка похилого віку. Вона дуже любить розмовляти по телефону. Невже Семен мав перервати начальника, щоб почути від класної керівниці те, що вона не раз говорила на зборах ?!
Так, у неї була звичка дзвонити іноді нам і розповідати про майбутні плани та про те, як ми, батьки, можемо допомогти школі з тим чи іншим проектом. Так от, повернемося до нашого чату. Класна була так зла на Семена, що вирішила відчитати його за помилки сина в домашній роботі прямо в груповому чаті. Тут Семен ляпнув, що він, взагалі-то, працює, а дружина в лі кар ні знахо диться. Тут класна почала баладу про те, що важливіше навчання немає нічого, що діти зараз найбільше потребують контролю з боку батьків. Я взагалі помітила, що зараз вся освітня система заснована на залученні батьків до навчального процесу і самоосвіті дітей. Проб лема в тому, що ми з чоловіком приходимо з роботи досить пізно. Мій син робить уроки з бабусею. До кінця дня моя свекруха завжди скаржиться, що домашнє завдання зараз не стільки перевіряє володіння знаннями, скільки володіння гаджетами. Зараз дорослі сидять над домашкою довше дітей, і мені цікаво, в ВУЗах так само? Ми писатимемо курсачі замість своїх дітей? У мене вже є деякі побоювання з цього приводу.
