Свекруха стала частіше приходити до Світлани в гості. Хоч вона і свекруха, але людина хороша. Тут варто відзначити, що раніше вона приїжджала рідше – раз-два рази на рік. Їй подобалося у себе в селі, та й справ там було повно, ніколи було в місто їхати. А тут вона раптом чудити почала. Скотину продала, город залишила на сусідку, сама вирішила зайнятися вихованням онуків, і частіше радувати невістку з сином своїм суспільством. І все б нічого, та вона почала з собою інших людей в будинок сина водити. Те родичам призначить зустріч в будинку сина, то односельця з собою привезе. В останній раз вона до Свєткі приїхала зі своєю сестрою та її онуками. Онуки у сестри не самі виховані. То цукерки зі столу крали, то в скатертину сякалися, то дітей Світлани штовхали, то кота Валерія дражнили.
Її сестричка на онуків дивиться з розчуленням. Весь день з сестрою культурно відпочиває: п’є чаї, пряники їсть, тільки час від часу на онуків кричить, щоб в туалеті за собою змивали. А в позаминулий раз вона свою подругу до нас запросила. Зустрілися у нас бабки, та давай сушки їсти, та минулі часи згадувати. Світлані навіть страшно було до себе в вітальню заходити. Бабки так на неї дивилися, ніби то вона їх будинок окупувала. Якось свекруха подругу з чоловіком з села привезла. Поки подружка лежала в лікарні, чоловік її, дід Коля, таке у Свєти влаштовував! Випивав весь час, нудьгувати не давав, звичайно. Від таких стресових ситуації Валерій з дому назавжди пішов, а Свєтка досі від дзвінка у двері здригається.
Діти Свєткі, Крістіна і Льоша, від своїх друзів не відривалися, аби від будинку трошки відпочити. Чоловік теж ситуацією був засмучений, але не подавав виду. – Ти вже терпи, чоловіче, мама зовсім літня, їй самотньо в селі. А нас вона обожнює. Не можна стареньку засмучувати, потім пошкодуємо за свої вчинки – буде пізно. – говорила Свєта чоловікові. Свєтлі було шкода старої свекрухи, але і себе вона не на смітнику знайшла! Весь час в будинку сторонні люди. То в її кімнату лізуть, то в шафах копаються, то дверима ляскають, то в скатертини сякаються, то ще чого-небудь. Не хотіла, звичайно, Світлана свекруху ображати. Але і прохідний двір їй цей вже поперек горла. Вона терпіла і терпіла, а так хотілося за нещасним Валерієм слідувати прямо.
