– Бо же, гроші вк рали. – Чого ти бурмочеш, Маріне? – Кажу тобі, грошей нема. Ці гроші були призначені для лі кування молодшої дочки. Вже четвертий рік, як дівчинці були потрібні дорогі лі ки. Батьки робили для неї все. У перший рік, після виявлення хвороби, вони навіть продали квартиру. Жили скромно, та й просити ні в кого не доводилося. Справа була в тому, що якщо викуповувати відразу велику партію цього препарату у виробника, яку вистачало на півроку лі кування, постачальник давав хорошу знижку. Марина кинулася до молодшої дочки і почала цілувати її і просити вибачення. Чоловік просив припинити істерику і нарешті заспокоїтися. Він казав, що все необхідне вони вже зробили, щоб зл одія знайшли. Тепер потрібно знайти гроші на місяць, поки це питання вирішується. – Як? Де ми їх знайдемо, Ваню? – Все буде добре! Я обдзвоню всіх наших знайомих та друзів. І якнайшвидше спробую продати машину. Потім мати звернулася до старшої дочки: – Марго, ти сестричку годувала?
– Так, мам, правда вона вередувала, суп не з’їла, тільки овочеве рагу. – Не можна так, моя гарна. Суп тобі обов’язково треба їсти. Зараз ми його поїмо, та зайчик? – Мамо, я його сама з’їла, коли Полінка відмовилася. – Навіщо, Марго? Це ж був її суп. – Закричала мати. Марго образилась і демонстративно пішла з кухні. – Ти все це навмисне, я знаю? Але навіщо? – Кричала їй услід Марина. Минуло хвилин десять і Марго вийшла з кімнати з великою торбою в руці. – Куди це ти? Запитав батько сімейства. – Іду з дому. – Тобі всього чотирнадцять, тебе повернуть нам, якщо залишишся жива, десь у підворітті. Вразила мати. – Я поїду, назавжди. – Куди це ти поїдеш? – На південь. – Доню, а як же навчання? А як ми? А Поліна? Хто нам допомагатиме з нею? Будь ласка, припини це і постав свої речі назад. Спокійно попросив батько. Але Марго все одно збиралася йти. Тоді батько підійшов до дверей та зупинив дочку. – Тату, відпусти. – Куди? Без грошей? – Гроші в мене якраз є. – Цікаво… – Так, це я взяла їх та віддала Артему. Ми поїдемо, з ним разом, чуєте! Кричала на весь голос Марго. – Таааку, Марго, тепер ти вже точно нікуди не підеш. Розповідай, хто це вигадав?! Іван трохи підвищив голос.
А Марго зашморгала носом і відповіла: – Я! Хто ще? Ви забули, що у вас є інша дочка! – Де гроші, Марго? Швидко зізнавайся, бо інакше погано буде! -Почекай, Марино. Я сам поговорю з донькою. – Мила, розповідай. – Або краще дзвони до цього Артема. – Він не відповість, телефон уже давно відключений, але він чекає на мене. Вони вийшли з під’їзду, Марго стояла одна на місці, де вони домовилися зустрітися. А батько дивився на неї з кутка. Минула година, дві. А Артема все немає. Батько підійшов до дочки. – Адреса його знаєш? – Ні. Відповіла Марго і розплакалася. – Гаразд. Пішли додому, бо я вже рук не відчуваю. Будем зв’ясовувати, що ти про нього знаєш. Марина як почула, що вони прийшли, спитала: – Ну що? – Поки нічого. – Я так і знала. Як ти могла так вчинити? Іван закрив собою доньку, від дружини та схопив Марину за руки. – Іди до Полини краще. Іван сидів на кухні і довго про щось думав. Потім підійшов до Марго і сказав: – Пробач нас, доню, пробач, будь ласка. – Тату, це ти мене вибач, – і обняла батька.
