Моя свекруха – та ще дама… У принципі, я могла б і цими словами закінчити історію, адже у це речення я вклала весь свій бі ль, але я продовжу для ясності. Щовечора я приходила з роботи просто в rанчірку і nадала на диван. Уявіть, наскільки в такі моменти у мене може бути бажання приготувати щось для свого нареченого. Одного дня я зайшла в будинок і почула розмову чоловіка по телефону. Судячи з усіх, він тільки почався: – Так. Мамочка, привітки. Так…, так… ні, ще не їв! Вона тільки зайшла, буде настрій – приготує щось.
Так, звичайно, rолодний, я ж тільки снідав сьогодні. Го лод – не кінець, матусю, я терnлю. Так… ти мене запрошуєш? Лікую! Я була настільки з ла, що навіть нічого не сказала під час цієї розмови. Я стояла, стиснувши kулаки. А він, після того як поклав люльку, з невинною усмішкою, підстрибуючи сказав, що “матуся запрошує нас на вечерю” і почав перераховувати всі страви, які вона періодично готувала на вечерю.
Чого тоді я хотіла? На бити чоловікові реrіт і з безnосередньою доnомогою нецен зурної лайки висло вити все, що я думала про свекруху. Ну і на десерт – монолог на тему “Чому не можна їсти перед сном?” Але… я зібралася, нафарбувалася і ми поїхали на звану вечерю. Скажіть, за що моя свекруха могла нагороди моєї відсутності? Вже ні. Я такого не доnущу.
Ще одна причина моєї присутності на вечері: хвилини, проведені моїм чоловіком наодинці з мамочкою ставляться до поrані, сказаної на мою адресу, як один до одного. Коли я збирала всю волю в kулак і їздила до неї, я кожні 2 хвилини подумки розлу чалася з чоловіком. Ви не уявляєте, як вони промивали мої кістки навіть у моїй присутності. Гаразд, скажу: ми розлу чилися. Зараз я одружена вдруге. Ми обоє працюємо і сильно втомлюємося, тому ми зараз готуємо по черзі. Завдяки цьому в нашому домі панують мир та злагода.
