– Дідусю, а що робить цей хлопчик? – Своїй мамі нерви мотає. На підлозі магазину лежав 5-річний хлопчик: на спині, бився головою об плитку і кричав щосили: – Купи, купи, купи. – Дідусю, а можна я його ногою пну? – Ти що, дитино? Це ж уже яке покарання батькам. – Дідусю, а як ми пройдемо до каси? – Давай трохи почекаємо. Он, мати його вже за руку впіймала, мабуть, зараз потягне вбік. – Дідусю, я такий ніколи не буду, не хвилюйся. -Знаю я це чудово. Ти ж у нас розумниця та красуня. Мені вчора твоя мама розповідала, як ти на них за вечерею образилася. – А навіщо вони на мене через Тімоні лаяли? Самі його під столом годують, гадають, що я не бачу, а мені не можна. Ще з-за столу попросили підвестися. – Не вигнали, а відправили руки мити. А що ти їм пообіцяла? Чого надулася? Світлана каже, що ти з-за столу вийшла за кут і бурчала звідти: “Їжте, їжте, може подавитеся”. Хіба таке батькам можна говорити? Ну ось можна до каси підходити. Ти бабусю то більше не засмучуй. ранку в магазин не довелося б так далеко йти.
– Діду, я не балувалася, я в Попелюшку грала. – Ну да ну да. Взяла у бабки всю крупу, борошно і цукор у купу кликала посередині кухні, і сама сиділа вся в борошні, як порося. – Я не порося, я дівчинка. – Тільки гречку з рисом бабуся й урятувала. Ти зрозумій головкою своєю, адже продукти грошей коштують. І запам’ятай, їжею грати не можна. Чого насупилась? – Діду, а ти вчора бачив, як тітка Люда вчила свою Ольку мамине ім’я вимовляти? – Ні не бачив. Я ж весь вечір на городі провозився. А що було? – Так у всіх животи від сміху заболіли. Тітка Люда говорить Ольці: “Скажи ”тітка Світлана””. А Олька мовчить і мовчить, а потім як скаже: ”тітка Свася”. Так всі зі сміху і попадали. Вона ж маленька, букви не вимовляє, але хитра. Скажуть строго – скажи “риба”, а вона – ”оселедець”. -Ось, ще одна катастрофа на нашу голову. На ваше бабине царство, треба нам десь хоч одного пацана роздобути. – Діду, а в мене сім карбованців є. Бабуся казала, що дітей на базарі продають. А якщо трохи грошей не вистачить, ти мені даси кілька копійок? – Нічого з тобою не вийде. На той ринок нас з тобою не пустять.
– Чому? – Я старий, а ти молода. Ось давай грошей краще твоїм батькам дамо. Нехай вони на базар сходять, братика тобі куплять чи велосипед. – Велосипед кращий. Він битися не буде. – Так і брат твій ображати тобі не буде. Ти ж його виховаєш, як належить. Він, навпаки, любитиме тебе і захищатиме. – Що, правда? – Звісно. – Діду, побігли скоріше додому. – Навіщо? – Нехай мама з татом на базар підуть, мені братика купувати. Дідусю, не відставай. Усміхаючись у бороду, старий прискорив крок разом із онукою. Головне, думав він, щоб дочка його Світлана погодилася на той базар сходити.
