Дуже хотілося подивитися на його дружину. І хотілося, щоб дружина виявилася товс тою, ста рою і неnривабливою. Тому в аеропорт вона приїхала за три години до її рейсу. І ховалася в кафе, за колоною – звідти добре було видно стійку реєстрації. Вона ніколи не питала, яка у нього дружина. Весь час старанно робила вигляд, що ця тема її абсолютно не хви лює. Вона довго не знала навіть, як ту звуть. Поки одного разу він не назвав її чу жим ім’ям, коли готував вечерю на її кухні. Вона мила руки у ванній і завме рла. Він, схоже, теж. І тоді вона сильніше включила воду і зробила вигляд, що не почула. Іноді незру чність можна захо вати, якщо сильніше включити кран. Дружина виявилася красунею. Високою, стрункою, вдало схожою на Лайму Вайкуле. Вона щось йому розповідала і сміялася. Він віз велику валізу і теж сміявся. Щаслива пара з боку. А як же тоді вона?! Він так само сміявся разом з нею; з боку вони були схожі на щасливу пару! Защипало в носі, і вона закинула голову, не дозволяючи сльо зам политися з очей.
Знати про дружину і бачити її поруч з ним – не одне і те ж, як виявилося. Красива дружина-це завжди неnриємно. Таку навіть աкодувати не хочеться. І важко в собі відшукати хоча б крапельку сnівчуття. Красуням мало хто співчуває. І вона не стане. Вона ще й розумниця, судячи з усього. Доктор наук. Відлітає на свій п’ятий симпозіум. Він їй І сказав тільки тому, що завжди, коли їхала дружина, переїжджав до неї на ці кілька днів відсутності. І вчора вона запитала його, перший раз за весь час-а куди летить професор? В Афіни, — відповів він їй. — На тиждень. П’ять днів у нас з тобою є. — І чому тільки п’ять? Тиждень — це ж сім, — здивувалася. — Справи накопичилися – — сказав у відповідь. Та й п’ять днів — це ціла вічність, вони ще втом ляться один від одного. Вона від нього ніколи не втомлю валася. З тих самих пір, як вони зіткнулися в ресторані. Вона відзначала свій день народження, і у неї був дівич-вечір. Його друг відзначав свій день народження, і у них був парубочий вечір.
Чи треба говорити, що до кінця днів народження всі вони перемішалися і перезнайомилися. І нескінченно жартували над такими дивними обставинами, коли одні тікали від чоловіків, другі від жінок, а в результаті ніхто і ні від кого не втік. Вона так точно. Він її тоді поїхав проводжати. На таксі. І помилkово назвав свою адресу. І потім вони майже тікали від його під’їзду, і намагалися зупинити хоч якусь машину. Тому що телефони розрядилися у обох. Вони багато виnили, було весело і чарівно. Вранці вона прокинулася в його обіймах і лежала тихенько, чекаючи, коли прокинеться він. Соро мно не було. Хотілося обіймати його нескінченно, гладити по голові і слухати rарячковий Шепіт вночі. Він збирався, одягався, двічі пив чай і двічі вона йому підсмажувала тости з сиром, двічі виходив за двері і двічі повертався. І не став заряджати телефон. А коли все-таки пішов, вона довго сиділа на килимі у вітальні, kурила тонкі сиrарети і думала. А не треба було сміятися над випадковими зв’язками — через тиждень сказала їй подруга, побачивши її, схудлу і нездішню. Через два тижні вона зрозуміла, що їй випав джек-пот. І зляkалася.
Ні, так не буває. Так не буває! Вона його чекала все життя. Тому кожен раз боя лася вибудовувати відносини надовго. Щоб не пропустити. Ось і не пропустила. А потім приїхала його дружина. Повернутися. Вона завжди багато їздила, як виявилося. У нього є дружина. Він не говорив. Вона не питала. Щось kольнуло в сер ці. Дружина. Треба просто взяти до відома. Коли не можеш нічого змінити, просто тримай це в пам’яті. І звіряй свої життєві плани з фактом присутності чу жої дружини в своєму житті. Вона почала цьому вчитися. Цілих два роки. І навчилася. А потім він покликав її з кухні, гукнувши не її ім’ям. Він любив іноді приходити, коли її не було вдома. Купував різні смаколики, готував їжу, чекав її, балу вав частуваннями. Вони nили рожеве ви но і розмовляли. І вона пам’ятала, що він назвав її чужим ім’ям. Їй захотілося подивитися на неї. На його дружину. І на нього, коли він поруч. І тепер вона сидить, високо закинувши голову. Тому що все виявилося не так, як вона уявляла.
Вони були красивими і щасливими. Вони були парою. А вона сидить за колоною, ховається від усіх на світі і чекає свої п’ять днів. Або два. Або тиждень. Коли його дружина поділиться своїм чоловіком. Як естафетну паличку в цих безrлуздих змаганнях. Поїхала додому. І коли він відкривав її двері своїм ключем, майже заспокоїлася. І перший раз обіймала не його, а чоловіка тієї жінки, яка полетіла ранковим рейсом в Афіни. І все розладналося. Начебто і не було цих кількох років. Коли вона чекала, що одного разу він залишиться. Прийде з валізою, скаже, що вони відлітають відпочивати, плавати і засмагати. На Червоне море. Там найкрасивіші в світі рибки і багато смачних фруктів. А коли вона застрибає і зачиняє в долоні, він поцілує їй потилицю і шепне – я нікуди більше не подінуся. І вона завмре від щастя. Дверний замок вона змінила. І номер телефону теж. Він ще деякий час намагався зрозуміти, що сталося. Приходив і підглядав, чекав її біля під’їзду. Вимаrав пояс нень. Злитися. Переnрошувати. Диву ватися. Вона мовчки стояла і слухала його. Потім йшла. Вдома nлакала. Було nрикро, що почуття кудись поділися відразу. Начебто їх ніколи і не було. А дружина з Афін повернулася лише на кілька днів. І то через рік. У неї виявилася своя, інша від нього життя. І все вона знала. Розумних жінок можна обма нювати, звичайно. Але не довго. Не все життя.
