Олена і Зоя познайомилися в десятому класі, коли Олена перейшла в нову школу. Зоя, яка була негласним лідером класу, допомогла Олені зайняти гідне місце в колективі класу. Після закінчення школи, через два роки, дівчатка вступили до університету. Але близькість і довіра один до одного були такими ж, як раніше. У найважчі моменти життя, вони завжди підтримували один одного. Зоя стала успішним юристом, а Олена, пропрацювавши в нотаріаті десять років, вирішила присвятити себе дітям і чоловікові. Все йшло своєю чергою, нещодавно відзначили десятиліття Леніного сина, але прийшла біда, звідки не чекали… Чоловік повідомив, що він йде до іншої жінки і нічого не обговорюється. Подруги важко переживали см ерть чоловіка Олени. І тут підтримка Зої була неоціненною. – Коли чоловік зажадав дітей, після двадцятирічного спільного життя, Зоя переконала Олену віддати дітей чоловікові, щоб уникнути суду. Після довгих вагань і переконань Зої, Олена вирішила, що це дуже навіть прийнятний варіант.
Зоя поговорила зі своєю хрещеницею – дочкою Олени, попросила переконати брата, щоб все йшло своєю чергою. Рішення Олени для Михайла здалося несподіваним. Нова подружка Михайла легковажно вирішила, що у великому заміському будинку місця вистачить всім. Минуло півроку. Олена вийшла на роботу, бачилася з дітьми тільки у вихідні, продовжувала допомагати з навчанням. Але час зробив свою справу. Діти відразу вказали дистанцію молодій мачусі, а вона тримала нейтралітет. Та й батько став пред’являти претензії молодій дружині: то сорочку не підготує, то сніданку немає вчасно… діти ставали свідками таких сутичок. Дочка відразу зрозуміла, що любовний човен натрапив на риф. Воістину, що маємо не зберігаємо, втративши плачем, від добра, добра не шукають… Олена не прийняла чоловіка, діти повернулися до неї, часто зустрічалися з батьком, і він не втрачає надію, що Олена все-таки його прийме.
