Коли ми з Катею одружилися, а було це 5 років тому, теща нам зробила незабутній і найпотрібніший подарунок: 2-кімнатну квартиру. Оскільки моя дружина була її єдиною спадкоємицею, то вона відразу ж оформила квартиру на ім’я дочки. Одного разу теща зізналася, що дуже хоче купити собі дачу: потрібно таке місце, де вся сім’я буде збиратися на свята. У підсумку, знайшовся будинок-у 70 км від столиці. Спочатку ми теж були дуже раді, але все дуже швидко змінилося. З першого ж дня ми працювали як раби на галерах. Та ще й город-цілих 30 соток. Теща вирішила, що тут буде все і дуже багато. На всі мої претензії щодо того, мовляв, навіщо вам це все потрібно, можна ж все купити і не працювати, чув єдину відповідь: “молодий ще, не зрозумієш, йди працюй”. Я і сам не зрозумів, як так вийшло, але ми вставали кожні вихідні і замість того, щоб трохи поваляться в ліжку у вільний день, їхали на дачу і орали. За все літо шашлики зробили всього один раз. Так тривало 3 роки.
Теща все також змушувала садити нас гору картоплі, і кожен раз викопувати її, і мішками віддавати сусідам – на корм свиням. І ось, нарешті, моя дружина народила. Природно, це була вагома причина, щоб не працювати даром. Але тут теща нам заявила, що якщо ми не будемо приїжджати і допомагати їй на дачі, то вона виселить нас з квартири. Я ніяк не можу донести до близької людини: навіщо вам стільки працювати, якщо ви все одно викидаєте більше половини? І якщо ви нас виженете, куди ми підемо з маленькою дитиною на руках? Дружина, природно, повністю підтримує мене, але не хоче сваритися зі своєю мамою. Ось так і живемо!
